— Заткнись, — шикнув Арчі, — хочеш, щоб тебе всі почули? І опусти його нарешті.
Звідкись із темряви вигулькнула Самадова рука з пістолетом і обвилася довкола шиї Арчі — тепер обидві голови і рука сплелися у єдиних міцних обіймах.
— Для чого я годжуся, Джонсе? Якщо я не натисну цей курок, то що мене чекає далі? Я індус, індус-ренегат на службі у англійців, з пробитою довбаною рукоюі без медалей, які можна показати вдома. — Він відпустив Арчі й схопив себе за лацкани.
— Та, ради всього святого, ось візьми, — сказав Арчі, відриваючи три медалі з власного кітеля і кидаючи їх Самадові, — в мене такого добра повно.
— А як щодо однієї маленької деталі? Ти усвідомлюєш, що ми дезертири? Глянь на нас збоку, друже. Наш командир загинув. А ми одягнули його уніформу і почали командувати офіцерами, котрі вищі за нас рангом. І в який спосіб? За допомогою обману. Хіба після цього нас не вважатимуть дезертирами?
— Війна закінчилася! І потім, ми ж намагалися зв’язатися з нашими.
— Намагалися? Ти так думаєш, мій друже Арчі? Справді? А може, ми просто сиділи кожен на своїй задниці і, як дезертири, ховалися у церкві, доки довкола валився світ і люди продовжували гинути на полях битв?
Зав’язалася невелика бійка, бо Арчі намагався вирвати в Самада пістолет — той навіть доволі боляче його копнув. Знизу хтось затягнув «Татуйовану Лідію»: решта осіб з їхнього різношерстого загону вже вигулькнули з-за повороту й наближалися, зливаючись у сутінках в одну сіру масу.
— Так, давай тихо. І заспокойся, — сказав Арчі, відпускаючи Самада.
— Ми самозванці. Ренегати у формах інших людей. Хіба ми виконуємо свій обов’язок, Арчібальде? Виконуємо? Чесно? Я втягнув тебе в усю цю історію, Арчі, — ось через що мені справді шкода. Правда полягає в тому, що це моя доля. Мені віддавна було так на роду написано.
Самад байдуже вставив пістолет у рот і звів курок.
— Ікболе, послухай мене, — сказав Арчі, — коли ми їхали в нашому танку з капітаном, Роєм і всіма решта…
— Ти ж завжди намагався стати героєм і все таке, як і твій прадядько, як там його ім’я…
Самад витяг пістолет із рота.
— Його звали Панде, — сказав він, — то був мій прадід, — і знову засунув пістолет у рот.
— І от, ти маєш шанс, який просто дивиться на тебе. Ти ж не любиш запізнюватися на автобус, і ми не запізнимося, якщо все зробимо правильно. Так що не видурюйся тут.
— Товаришу! Та що там, ради всього святого, сталося?!
Не помічений ними раніше життєрадісний росіянин вигулькнув у них із-за спини, з жахом зиркнувши на Самада, котрий тримав пістолет у роті, немов льодяник.
— Продуваю, — затинаючись від несподіванки, сказав Самад і витяг пістолет з рота.
— Це у них такі звичаї перед атакою, — пояснив Арчі, — в Бенгалії.
Війна, котру дванадцятеро чоловіків очікували знайти у величезному будинку на пагорбі, та війна, котру Самад мріяв привезти зі собою у глечику й передати пізніше онукам як спогад своєї молодості, вже давно там не ночувала. Доктор Каліка повністю виправдовував своє ім’я: тихо сидів собі у м’якому кріслі перед вогнищем. Хворий. Закутаний у плед. Блідий. Худющий. На ньому не було жодної уніформи — тільки біла сорочка без комірця і зношені темні штани. Так, він був молодим, хіба трохи старше двадцяти п’яти, однак він не протестував і навіть не здригнувся, коли вони всі вломилися у його кімнату зі зброєю напоготові. Збоку можна було подумати, що ці люди просто випадково зайшли в гості на симпатичну малу французьку ферму, хіба що проштрафилися, бо їх ніхто не запрошував, та ще й принесли за обідній стіл рушниці. Кімнату освітлювали тільки гасові лампи на підставках у формі жіночих фігурок — світло танцювало на стінах, на яких висіла серія з восьми картин, що зображали різні болгарські пейзажі. На п’ятій з них Самад упізнав їхню церкву, позначену маленьким мазком жовтавої фарби десь аж під обрієм. Картини висіли на рівних проміжках одна від одної і творили єдину панораму. Дев’ята картина, все ще не обрамлений, нудотний начерк у модерному стилі, стояла на мольберті, трохи ближче до каміна, й фарба на ній ще не до кінця висохла. Дванадцять дул націлилися на художника. І коли він повернувся до них, по його обличчю стікало щось схоже на криваві сльози.