— Тепер «проти».
Піднялись решта тридцять шість рук.
— Пропозиція не пройшла.
— Я впевнений, що відьми, гобліни та інші сонцепоклонники Манор-Скул будуть задоволені, — сказав Самад, сідаючи на своє місце.
Після зборів, коли Самад повертався з туалету, відливши з деякими труднощами в мініатюрний пісуарчик, в коридорі його перестріла симпатична вчителька музики Поппі Барт-Джонс.
— Містере Ікбол.
— Гм-м?
Вона простягнула довгу, білу, всіяну легким ластовинням руку:
— Поппі Барт-Джонс. Я викладаю Маджіду і Міллату в оркестрі та на співах.
Самад замінив свою мертву праву руку, яку вона збиралася потиснути, на живу ліву.
— Ой, пробачте!
— Нічого, нічого. Вона не болить. Просто не рухається.
— А, добре. Добре, що немає, знаєте, болю.
Вона виглядала, як кажуть, красивою без зусиль. Мала десь двадцять вісім, від сили тридцять два. Худорлява, але не важка кісткою, із рельєфними, як у дитини, ребрами; довгі пласкі груди з задерикуватими пиптиками; відкрита біла сорочка, якісь доволі зношені джинси і сірі кросівки, купа темно- рудого волосся, зав’язаного у зворушливий хвіст. Солом’яні пасма обрамлюють шию. Ластовиння. Мила, трохи дурненька посмішка — так вона зараз посміхалася Самадові.
— Ви хотіли щось сказати про близнят? Якісь проблеми?
— О, ні, ні… так, ви знаєте, з ними все добре. Маджідові складнувато, але з його гарними оцінками, думаю, музика йому не так уже важлива, зате Міллат має просто талант до саксофона. Ні, я просто хотіла вам сказати, що ви мали рацію, — мовила вона, вказуючи через плече на залу. — На зборах. Я теж завжди думала, що Свято врожаю недоречне. Тобто я маю на увазі, якщо хтось хоче допомогти старим, знаєте, це добре, — хай голосує за інший уряд, і не треба буде посилати їм консерви зі спагеті, — вона посміхнулася йому знову і заклала руде пасмо за вухо.
— Дуже шкода, що більшість не погодилася, — сказав Самад, задобрений її другою посмішкою і черв’ячком, що прокидався у його здоровому 57-річному тілі. — Ми були сьогодні в абсолютній меншості.
— А все ж Чалфени були за вас — вони гарні люди, інтелектуальні, — сказала вона пошепки, ніби йшлося про якусь екзотичну заразу із тропіків. — Він вчений, а вона займається чимось, пов’язаним із садівництвом, але обоє дуже переймаються вашим питанням. Я говорила з ними, і вони кажуть — ви маєте наполягати. Знаєте, я тут подумала, може б, ми зібралися якось усі разом і за наступні кілька місяців підготували другу пропозицію — на вересневі збори — ближче до безпосередньої дати, зробили б це більш логічним, може б, надрукували якісь листівки, щось таке. Бо, знаєте, я справді цікавлюся індійською культурою. Я думаю, ці свята, які ви назвали, були б набагато більш…. колоритними, і ми б могли це пов’язати з малюнком, музикою. Це б могло бути дуже цікаво, — сказала Поппі Барт-Джонс, чим далі, тим більш зацікавлена сама. — І я думаю, це було б справді корисно для дітей, знаєте.
Самад розумів, що ця жінка не може мати до нього жодного еротичного інтересу. А все ж він озирнувся, чи немає поблизу Алсани, забрязчав ключами в кишені, відчув, як захололо в грудях, і зрозумів, що це страх його Бога.
— Я, бачите, насправді не з Індії, — сказав Самад значно терплячіше, ніж він зазвичай реагував на постійну потребу подібних уточнень, відколи переїхав до Англії.
Поппі Барт-Джонс виглядала здивованою і розчарованою:
— Не з Індії?
— Ні. Я з Бангладеш.
— Бангладеш…
— Перед тим з Пакистану. Перед тим з Бенгалу.
— Ага. В деякому сенсі перекотиполе.
— В деякому.
Запала незручна пауза, під час якої Самад ясно зрозумів, що хоче цю жінку так, як не хотів жодну от уже десять років. Бажання навіть не переконалось, що поруч не було сусідів, бажання просто копнуло двері і зайшло, як до себе додому. Йому заслало очі. І раптом він усвідомив, що його обличчя міниться від виразу збудження до виразу жаху — в гротесковій пародії на те, що відбувалося у нього всередині, поки він зважував усі фізичні та метафізичні наслідки Поппі Барт-Джонс. Він мусив заговорити, поки ще не було пізно.
— Ну… гм, це гарна ідея — заново подати пропозицію, — сказав він супроти власної волі, бо зараз говорило щось набагато сильніше за його волю, — якщо ви маєте на це час.