Мовчанка.
— Маджіде! Айрі! Що — язики проковтнули?
Ще впертіша мовчанка; дитяча мовчанка, якої так хочуть дорослі та якої вони так лякаються, коли вона врешті западає.
— Міллате, ти знаєш, що тут відбувається?
— Нудота це все, — проскавчав Міллат. — Вони намагаються бути розумними, розумними задаваками, ідіоти, Лорд Магу і Місіс Потвора Пу.
Самад повернувся, щоб бачити двох заколотників:
— Я можу запитати вас, що відбувається?
Маджід схопив свою ручку і своїм акуратним, стерильним письмом надрукував: ЯКЩО БАЖАЄШ, потім віддер шмат паперу і простягнув Самаду.
— Обітниця мовчання. Розумію. Ти теж, Айрі? Я думав, ти достатньо розумна, щоб не бавитися в таке.
Айрі зашкрябала у своєму записнику і простягнула послання Самаду. МИ ПРОСТЕСТУЄМО.
— ПроСтестуємо? Що таке Прос і нащо ви його тестуєте? Це твоя мати навчила тебе цього слова?
Здавалось, Айрі зараз прорветься поясненнями, але Маджід зробив рух, ніби застібнув блискавку на її губах, забрав записку і перекреслив перше С.
— Ага. Ви протестуєте. Добре.
Маджід і Айрі маніакально закивали.
— Ну, це вже по-справжньому цікаво. І я думаю, ваші матері спроектували вам цілий сценарій? Костюми? Записники?
Мовчанка.
— Ви справжні політв’язні. Нічого не кажете. Добре: а можна поцікавитися, проти чого ви протестуєте?
Обидвоє вказали па свої пов’язки.
— Овочі? Ви відстоюєте права овочів?
Айрі закрила рота рукою, щоб не випалити відповідь, а Маджід поспіхом шкрябав у записнику: МИ ПРОТЕСТУЄМО ЗА СВЯТО ВРОЖАЮ.
Самад гаркнув:
— Я ж сказав, я не хочу, щоб ви брали участь у нісенітницях. Нас це не стосується, Маджіде. Для чого ти завжди стараєшся бути тим, ким ти не є?
Запала взаємна злісна мовчанка, бо кожне пам’ятало неприємний епізод, на який натякав Самад. Кілька місяців тому, на Маджідів дев’ятий день народження, кілька дуже пристойних, дуже чемних білих хлопчиків постукали в їхні двері і запитали Марка Сміта.
— Марк? Тут не живе Марк, — сказала Алсана, нахиляючись до них із доброзичливою посмішкою. — Тільки родина Ікболів. Ви помилились.
Але не встигла вона сказати це, як Маджід увірвався на поріг, відпихаючи матір подалі.
— Привіт, хлопці.
— Привіт, Марк.
— Я йду грати в шашки, мам.
— Добре, М-М-Марк, — сказала Алсана, мало не заплакавши від образи за коротке «мам» замість «амма». — Не будь довго, добре?
— Я ДАВ ТОБІ СЛАВЕТНЕ ІМ’Я МАДЖІД МАГФУЗ МУРШЕД МУБТАСІМ ІКБОЛ! — закричав Самад вслід Маджіду, коли той повернувся додому і кулею промчав нагору у свою кімнату. — І ТИ НАЗИВАЄШ СЕБЕ МАРКОМ СМІТОМ!
Але це був тільки симптом — сама ж хвороба ховалася глибше. Маджід справді хотів би народитися в іншій сім’ї. Він хотів би мати котенят, а не тарганів, хотів би, щоб його мати грала на віолончелі, а не на швейній машинці; хотів би, щоб перед його будинком росли квіти, а не гори чужого сміття; хотів би, щоб замість зламаних дверцят від машини кузена Куршеда у вітальні стояв рояль; хотів би на свята з’їздити на велосипедах у Францію, а не теліпатися автобусом до тіток у Блекпул; хотів би, щоб підлога в його кімнаті була з блискучого дерева, без потворного старого зелено-помаранчевого килима з ресторану, хотів би мати батька-лікаря, а не однорукого офіціанта; і цього місяця всі його бажання вилилися в одну мрію — взята участь у Святі врожаю — так, як це міг би зробити Марк Сміт. Як це зроблять усі.
АЛЕ МИ ХОЧЕМО! ЯКЩО МИ НЕ ПРИЙДЕМО, НАС ЗАЛИШАТЬ ПІСЛЯ УРОКІВ. МІСІС ОВЕНС КАЖЕ, ЩО ЦЕ ТРАДИЦІЯ.
Самад ляснув себе по чолу:
— Чия традиція? — заволав він, поки Маджід, стримуючи сльози, похапцем дряпав нову записку. — Чорт забирай! Ти мусульманин, а не якийсь ельф! Я сказав тобі, Маджіде, я сказав тобі, за яких умов дозволю тобі. Ти їдеш зі мною на хадж. Якщо мені судилося торкнутись того чорного каменя ще за життя, мій старший син має бути зі мною поруч.
Маджідові зламався олівець, і він дописував огризком.
ЦЕ НЕ ЧЕСНО! Я НЕ ПОЇДУ НА ХАДЖ. МЕНІ ТРЕБА ХОДИТИ ДО ШКОЛИ. Я НЕ МАЮ ЧАСУ ЇХАТИ В МЕККУ! ЦЕ НЕСПРАВЕДЛИВО!
— Ласкаво просимо у двадцяте століття. Це не чесно. Але чесно взагалі не буває.
Маджід видер наступний аркуш із блокнота і сунув його батькові перед очі:
ТИ СКАЗАВ ЇЇ ТАТОВІ НЕ ПУСКАТИ І ЇЇ ТЕЖ.
Самад не зміг заперечити. Минулого вівторка він попросив Арчі на знак солідарності утримати Айрі вдома на тиждень фестивалю. Арчі відмазувався і прирікався, побоюючись Клариного гніву, але Самад переконав його:
— Дивись на мене, Арчібальде, хто носить штани в моєму домі? — Арчі подумав про Алсану, в її таких милих шовкових штанцях із закоченими штанинами, і про Самада, який переважно ходив у довгому шматі сірої бавовни з вишивкою, — лунгі, обгорнутому навколо талії, — для Арчі, як не крути, — спідниця. Але він нічого не сказав на це.