— Ей, я не вважаю, — почала Поппі Барт-Джонс, намагаючись перекричати галас і підвищуючи голос на кілька децибелів. — Я НЕ ВВАЖАЮ, ЩО ЦЕ ДОБРЕ… — тут її голос спустився до звичних тонів, бо клас зауважив роздратування і затих. — Не гарно сміятися з чужої культури.
Діти, не розуміючи, що вони якраз це щойно зробили, але усвідомлюючи, що це найтяжчий злочин відповідно до Правил Манор-Скул, втупилися в підлогу.
— Чи ти так думаєш? Чи ти? Як би ти почувалася, Софі, якби хтось насміхався з гурту «Квін»?
Софі, трохи відстала дівчинка дванадцяти років, замотана з ніг до голови в рокерське шмаття, виглянула з-за окулярів.
— Мені б це не сподобалось, міс.
— Не сподобалось? Тобі б не сподобалось?
— Ні, міс.
— Тому що Фредді Меркюрі — це частина твоєї культури.
Самад подумав про те, як офіціанти «Палацу» говорили між собою, що імідж Меркюрі насправді взятий від перса Фаруха, якого шеф-кухар пам’ятав ще зі своєї школи в Панчгані, біля Бомбея, — ну, може, лише зі світлою шкірою. Але хто хотів удаватися в деталі? Він не хотів переривати милу пасіонарну Барт-Джонс, тому Самад промовчав.
— Інколи чиясь музика видається нам дивною, бо їхня культура відрізняється від нашої, — урочисто сказала міс Барт-Джонс. — Але це не означає, що вона гірша, чи не так?
— НІ, МІС.
— І ми можемо дізнаватися багато нового одне про одного через наші культури, так?
— ТАК, МІС.
— Наприклад, яку музику любиш ти, Міллате?
Міллат задумався на хвильку, повісив свій саксофон на бік і почав грати на ньому пальцями, наче на гітарі.
— Наро-о-оджений для ру-у-у-уху! Да да да да дааа! Брюс Спрінгстін, міс! Да да да да дааа! Бейбі, ми наро-о-оджені…
— Гмм, може, ще щось? Щось, що ти слухаєш вдома?
Міллат похнюпився, схвилювавшись, що бовкнув зайве. Він подивився на батька, який несамовито жестикулював за спиною вчительки, намагаючись передати рухи голови і рук бгарати натьям, танцю, який так любила Алсана, коли її серце ще не обважніло від суму, а руки й ноги ще не зв’язали діти.
— Жахи! — проспівав Міллат на всю горлянку, вирішивши, що зрозумів батькову підказку. — «Ніч жахів» Майкла Джексона, міс! Майкл Джексон!
Самад вхопився за голову. Міс Барт-Джонс здивовано дивилася на хлопчика, що крутився перед нею і хапався за власні штани.
— Добре, дякую, Міллате. Дякую, що поділився… цим.
Міллат вишкірився:
— Та без проблем, міс.
Поки дітлахи стояли в черзі, щоб обміняти двадцять пенсів на два сухих коржики і чашку несмачного соку, Самад пішов за повітряною Поппі Барт-Джонс, наче хижак, — до кімнати музики, малесенької, без вікон, схожої на пастку, повної інструментів і нот, і аромату, який Самад пов’язував з нею, але тепер бачив, що це запах старої шкіри скрипкових футлярів і струн.
— Це, — запитав Самад, вказуючи на стіл під горою паперів, — ваше робоче місце?
Поппі почервоніла:
— Крихітне, так? Музичний бюджет урізають кожного року, аж цього року не стало чого урізати. Вже дійшло до того, що вони запихають столи у комори і називають це кабінетами. Якби не Джі Ел Сі, не було б навіть столів.
— Кімнатка справді крихітна, — сказав Самад, відчайдушно оглядаючи кабінет у пошуках місця, з якого він не міг би торкнутися її рукою. — Можна навіть сказати, клаустрофобна.
— Я знаю, що вона жахлива, — але ви сідайте, будь ласка.
Самад пошукав очима крісло, яке вона, певно, мала на увазі.
— А, Господи! Пробачте. Воно тут, — однією рукою вона змела папери, книжки і сміття на підлогу, вивільняючи підозрілий стілець. — Я його сама зробила, але він надійний, сідайте.
— Ви ще й тесля? — поцікавився Самад, знову шукаючи нового виправдання для гріха. — Майстер та музикант в одній особі?
— Ні, ні, ні — я відвідала кілька уроків на вечірніх курсах — нічого такого. Я зробила спершу стільчик для ніг, але він зламався. Зовсім ні. Знаєте, я навіть не знаю жодного теслі!
— Завжди можна згадати Ісуса!
— Але сказати «я ж не Ісус» якось не звучить. Звичайно, я не Ісус, але це вже з інших причин.
Самад сів на свій хиткий стільчик, коли вона сідала за стіл.
— Маєте на увазі, що ви нехороша людина?
Самад бачив, як ненавмисна урочистість питання схвилювала її; вона поправила гривку, покрутила перламутровий ґудзик на блузі, ледь усміхнулася.