Маджід виступив уперед, намагаючись потрапити в поле зору старого, ліве око якого, голубе, наче те розсіяння Рейлі, дивилося кудись повз них, а праве заледве відкривалося під вагою навислої зморщеної шкіри:
— Містере Гамільтон, якщо пам’ятаєте, нас послала школа, а це все…
Старий сказав «до побачення» так, ніби промовляв це до літньої тітоньки, що ступала на підніжку поїзда, потім ще раз повторив, і через дві смуги дешевого непрозорого скла на закритих дверях діти побачили довгу розмиту, наче від спеки, постать містера Гамільтона, що повільно віддалялася коридором, аж поки її коричневі обриси не злилися з такими ж обрисами хатнього начиння, і врешті все зникло.
Міллат стягнув свій Томітронік на плечі і, зсунувши брови, схопив кулачком дверний дзвінок і смикнув його вниз.
— Може, — припустила Айрі, — він не хоче продуктів?
Міллат на мить відпустив дзвінок:
— Він мусить їх хотіти. Він сам просив, — буркнув він, з усіх сил смикаючи за дзвінок. — Господній урожай, чуєте? Містере Гамільтон! Містере Гамільтон!
І тоді процес зникнення повільно повторився у зворотному порядку, старий відділився від атомів сходів та вішалки і, поступово збільшуючись, виріс у дверях.
Міллат нетерпляче тикнув шкільну роздруківку йому в руки:
— Господній урожай.
Але старий похитав головою, наче птах під час купелі:
— Ні, ні, я не бажаю, щоб мене залякували, аби я щось купив, під моїми власними дверима. Я не знаю, що ви продаєте, — дай Бог, щоб це не були енциклопедії! — у моєму віці людині, навпаки, потрібно якомога менше інформації.
— Але це безкоштовно!
— Так?.. Бачу… Чому?
— Господній урожай! — повторив Маджід.
— Це допомога для місцевої громади. Містере Гамільтон, ви, мабуть, домовлялися з нашою вчителькою, бо вона нас сюди прислала. Може, ви просто забули? — додала Айрі своїм дорослим голосом.
Містер Гамільтон торкнувся скроні, ніби намагаючись пригадати, потім помаленьку відчинив двері навстіж і зробив пташиний крок уперед, під осіннє сонечко:
— Що ж… прошу зайти.
Вони зайшли за містером Гамільтоном у тінистий хол старого будинку, наповненого по самий дах потертим і надщербленим вікторіанством з перебивками більш сучасного життя — поламаними дитячими велосипедами, непотрібним «Читай правильно», чотирма парами гумаків різних сімейних розмірів.
— Що ж, — щиро сказав він, коли вони зайшли до вітальні з красивими вікнами-дверима, крізь які виднівся сад, — покажіть, що ви принесли?
Діти висипали все, що мали, у поїдений міллю шезлонг, Маджід викладав усе, як за списком, поки містер Гамільтон запалював цигарку і досліджував міський пікнік старечими пальцями.
— Яблука… о, Боже, ні… соя… ні, ні, ні, картопляні чипси…
Так тривало, аж поки всі предмети були перебрані і забраковані, і старий подивився на них майже зі сльозами на очах.
— Я не зможу з’їсти нічого з цього, розумієте, надто тверде, надто в біса тверде. Найбільше, що я зможу, — так це молоко з кокоса. Однак… ми ж поп’ємо чаю, правда? Ви залишитеся на чай?
Діти безпорадно подивилися на нього.
— Ну ж бо, дорогі мої, сідайте.
Айрі, Маджід і Міллат зайорзали на шезлонгу. Раптом вони почули якесь клацання і побачили зуби містера Гамільтона у нього на язиці, так, наче з першого рота виповз інший рот. Але зуби вмить сховалися назад.
— Просто я не можу їсти твердого, хіба перемолоти його. Моя власна провина. Багаторічне нехтування. Бачите, чисті зуби не були такою вже чеснотою в армії, — він незграбно ляснув себе по грудях тремтячою рукою. — Розумієте, я був військовим. А ви — скільки разів на день ви чистите зуби, молоді люди?
— Тричі! — збрехала Айрі.
— БРЕШЕ! — закричали Маджід і Міллат хором. — ТІМ’Я ПОЧЕШЕ!
— Два з половиною рази.
— О, хай мені грець, а це як? — сказав містер Гамільтон, розгладжуючи штани однією рукою і тримаючи чашку чаю в другій.
— Раз на день, — покірно сказала Айрі, і щось у її голосі свідчило, що це правда. — Як правило.
— Боюсь, що потім доведеться шкодувати. А ви двоє?
Маджід мало не вихопився з ідеєю фантастичної машинки, що чистила його зуби під час сну, але Міллат сказав прямо:
— Так само. Раз на день. Більш-менш.
Містер Гамільтон задумливо відкинувся у своєму кріслі.
— Інколи ми забуваємо про важливість наших зубів. Ми ж не нижчі тварини, у яких весь час змінюються зуби і все таке, ми, знаєте, ссавці. А ссавці мають лише два шанси із зубами. Ще цукру?