Арчі кивнув і взяв серветку, щоб віднести гарячу тарілку.
— Якщо хочеш пораду — а ти хочеш, бо так уже воно є між власником забігайлівки і його клієнтами, — скажи Самаду, що в нього є два виходи. Він може або відіслати їх назад, в Індію…
— У Бангладеш, — виправив Арчі, тягнучи картоплину із Самадової тарілки.
— Однакове лайно. Він може послати їх назад і виховати там між бабусями-дідусями, щоб вони вивчили свою чортову культуру і виросли з грьобаними принципами. Або — хвилинку — КАРТОПЛЯ, БОБИ, МАСЛО І ГРИБИ! ДЛЯ ДВОХ!
Дензел і Кларенс, як завжди повільно, підійшли по гарячі миски.
— Осьо-це масло якесь дивне, — сказав Кларенс.
— Він думає нас отруїти, — сказав Дензел.
— Осьо-ці гриби якісь підозрілі, — сказав Кларенс.
— Він хоче напхати в чоловіка божого чортову їжу, — сказав Дензел.
Мікі хляпнув своєю лопаткою по Дензелових пальцях:
— Оба-на, знайшовся тут розумний. Зміни свою лайняну пластинку — окей?
— Або що? — наполягав Арчі.
— Осьо він хоче вбити старого чоловіка, осьо-о, старого, хорого чоловіка, — бурчав Дензел, поки вони брели на свої місця.
— Болячка б їх роз’їла, цих двох. Вони живуть, бо такі скупі, що не заплатять за кремацію.
— Або що?
— Що?
— Що в іншому разі?
— А, ну так. Другий випадок — це ж очевидно, нє?
— Очевидно?
— Прийняти це. Йому доведеться прийняти це, нє? Тепер ми всі англійці, старий. Хочеш того чи ні — терпи, сказав півень підливі. Отак, п’ятдесят на п’ятдесят, Арчібальде, старий. Золотий вік ланчів за талонами минув.
Золотий вік харчових талонів минув уже десять років тому. Десять років Мікі говорив одне й те саме: «Золотий вік талонів на ланч минув». І це подобалося Арчі в «О’Коннелі». Усе запам’ятовувалося, нічого не губилося. Історію ніколи не переглядали і не тлумачили, не пристосовували, не відбілювали. Історія була такою твердою і такою простою, як крапля жовтка, намертво присохла до годинника.
Коли Арчі повернувся до столика номер вісім, Самад був не те, щоб зовсім не в собі, але й не зовсім у собі.
— Арчібальде, ти не там повернув на Ганзі? Ти не слухав, про що я тобі говорю? Я зіпсований, мої сини скоро будуть зіпсовані, всі ми будемо горіти в пекельному вогні. Це важлива проблема, Арчібальде.
Арчі широко посміхнувся і вкрав ще одну картоплину:
— Проблеми вже нема, старий!
— Як то немає?
— Отак, вирішена. Тобто, як бачу ситуацію я, в тебе є два виходи…
Десь на початку цього століття королева Таїланду пливла на кораблі, у супроводі численних придворних, слуг, служниць, омивачів ніг і куштувальників їжі, аж раптом стерно наштовхнулося на більшу хвилю і королеву викинуло за борт, у бірюзові води Ніппон-Кай, де, незважаючи на її благання про допомогу, вона потонула, бо ніхто на кораблі не допоміг їй. Неймовірне для зовнішнього світу, пояснення цього було очевидним для тайців: традиція (вона збереглася по сьогодні) вимагала, щоб жоден чоловік і жодна жінка не мали права торкатися королеви.
Якщо релігія — опіум для народу, то традиція — ще небезпечніший анальгетик, просто тому, що ніхто не бачить небезпеки. Якщо релігія — це джгут, пульсуюча вена і голка, то традиція цілком домашня в приготуванні: макові зернята в чай; солодке кокосове молоко, заправлене кокаїном; такі речі готувала ваша бабуся. Для Самада, як і для тайців, традиція дорівнювала культурі, а культура вела до коренів, і це була правда, це були непорушні принципи. Це не означало, що він міг жити за цими принципами, зв’язаним ними, визначеним ними, але корені є корені, і це благо. Ви нічого не досягнете, якщо будете розказувати йому, що бур’ян теж має клубні, чи що першою стадією парадонтозу є щось зіпсуте, деградоване глибоко у яснах. Корені були порятунком, канатом, який кидають потопаючому, — Врятуйте Наші Душі. І чим далі відносило Самада в море під впливом солодкоголосої сирени Поппі Барт-Джонс, тим більше він переконувався, що мусить забезпечити своїм синам корені на березі, глибокі корені, які жоден шторм і жодна буря не зможе зруйнувати. Легко сказати! Він сидів в убогій Поппіній квартирці, думаючи про власні домашні справи, коли йому спало на думку, що в нього більше синів, ніж грошей. Якщо він вирішить відіслати їх назад, йому будуть потрібні два посаги для діда та баби, дві частки на школу, дві частки на одяг. А він заледве міг оплатити авіаквитки.
Поппі сказала:
— А як щодо твоєї дружини? Вона з багатої сім’ї, чи не так?
Але Самад ще не повідомив Алсану про свій план. Він закинув щойно пробну вудочку, натякнувши мимохідь про саму лише можливість Кларі, коли та полола свою клумбу. Як би вона відреагувала, якщо хтось, керуючись кращим майбутнім Айрі, забрав дитину кудись у краще життя? Клара випрямилась і занепокоєно вглянулась у його обличчя, а потім розреготалася — довго і голосно.