Природно, вона стала істеричною. Ясно, що вона пробувала повернути його. Звернулася до влади. Владні органи відповідали щось на кшталт: «Сказати чесно, дорога, ми більше хвилюємося, коли вони їдуть сюди» або «Знаєте, якщо це організував ваш чоловік, що можемо зробити ми…», і вона клала слухавку. Через кілька місяців вона припинила телефонувати. Вона їздила в розпачі до Вемблі та у Вайтчепел і сиділа в будинках родичів цілі епічні вікенди, схлипуючи, поглинаючи каррі й вислуховуючи співчуття. Але вона відчувала нутром, що, хоч каррі було свіжим, співчуття щирим не було. Бо були й такі, які тішилися з того, що Алсана Ікбол, з її великим будинком, і чорно-білими друзями, і чоловіком, схожим на Омара Шаріфа, і сином, який говорив, наче Принц Вельський, тепер жила у боргах і непевності і, як усі вони, привчалася носити своє горе, наче старі родинні шовки. В цьому було певне задоволення, навіть коли Зінат (яка ніколи не зізналася у своїй участі в цій справі) перегиналася через поручень м’якого крісла і брала долоню Алсани у свої співчутливі пазурі.
— О, Алсі, я постійно думаю, як це прикро, що він вибрав кращого! Він був таким розумним і таким чудово чемним! З ним ти не мусила хвилюватися про наркотики і венеричних шльондр. Тільки про ціну окулярів та усіх його книжок.
Так, у цьому була певна насолода. Не треба переоцінювати людей, вони отримують насолоду від спостерігання чужого болю, від оголошення поганих звісток, від споглядання вибухів бомб по телевізору, від слухання придушених ридань у телефонній трубці. Біль сам по собі є просто Біль. Але біль + відстань може = розвага, вуайєризм, людська цікавість, cinema verite, тихе хихотіння, співчутлива посмішка, піднята брова, прихована зневага. Алсана відчула все це і навіть більше, коли 28 травня 1985 року телефон розривався від повідомлень про останній циклон — і заодно від пропозицій поспівчувати.
— Алсі, я мусила подзвонити. Кажуть, у Бенгальській бухті плаває стільки тіл…
— Я щойно слухала останні новини — десять тисяч!
— А ті, що вижили, плавають на дахах власних будинків, а акули і крокодили кусають їх за п’яти.
— Це просто жахливо, Алсі, не знати, не бути впевненою…
Шість днів і шість ночей Алсана не знала і не була впевненою. Весь цей час вона читала бенгальського поета Рабіндраната Тагора і з усіх сил намагалася повірити його завірянням (Нічна темрява — це торба, що ввірветься від ваги золота світанку), але, в глибині душі, вона була практичною жінкою, і поезія не могла її заспокоїти. Усі ці шість днів її життя було опівнічним, на волосинку від вальпургієвої ночі. Але на сьомий день просвітліло: прийшли новини, що з Маджідом усе добре, у нього лише був зламаний ніс — вазою, що небезпечно стояла на високій полиці в мечеті та її здув перший порив вітру (і не забудьте про цю вазу, бо вона пізніше приведе Маджіда за ніс до його покликання). Лише слуги, які, прихопивши джин, запакувалися в старенький сімейний автобусик і вирушили у вихідну поїздку, плавали тепер горічерева в річці Джамуна, і риби зі срібними плавцями і булькатими очами здивовано витріщалися на них.
Самад тріумфував:
— Бачиш! Його не зачепило в Чіттагонзі! Навіть краще: він був у мечеті. Краще зламати носа в мечеті, ніж у бійці на Кілборні! Усе так, як я й сподівався. Він опановує традиції. Хіба він не опановує традиції?
Алсана задумалась на мить. Потім вона сказала:
— Може, Самаде Мія.
— Що ти маєш на увазі — «може»?
— Може, Самаде Мія, а може, ні.
Алсана вирішила припинити пряме спілкування з чоловіком. Наступні вісім років вона не скаже йому ні «так», ні «ні», але змусить його жити так, як жила вона, — ніколи не знаючи, ніколи не впевненим, зводячи Самадів здоровий глузд до випадковостей, аж поки їй не відплатиться сповна поверненням її первістка, старшого-на-дві-хвилини-сина, аж поки вона знову не проведе своєю пухкою рукою по його густому волоссю. Це була її обіцянка, її прокляття Самадові, і це була її витончена помста. Деколи це доводило його до краю, до стадії кухонного ножа, до медичного кабінету. Але Самад був надто впертим, щоб накласти на себе руки, якщо вже це дасть комусь задоволення. Він впирався. Алсана, перевертаючись уві сні, бурмотіла: