— Надто в безпеці, — пояснював Самад, терпляче втішаючи того чи іншого тата або маму, розлюченого чи в сльозах, розгубленого і постарілого татуня чи мамуню, — вони занадто в безпеці в цій країні, нє? Вони живуть у великих пластикових кулях нашого власного виробництва, їхнє життя вже спроектоване для них. Особисто я, знаєте, хотів би піти плюнути на Святого Павла, але потрібна мудрість, Аллах вимагає мудрості: відмовся від дитинних діянь. Як наші хлопці можуть стати чоловіками, якщо життя їх до цього не спонукає? Га? Жодних сумнівів, після певних роздумів, я правильно зробив, коли відправив Маджіда звідси. Усім раджу.
У такі моменти зграя схлипувальників і стогнальників похмуро дивилася на леліяну фотокартку Маджіда і козла. Вони сиділи, заворожені, як індус, котрий чекає, коли заплаче кам’яна корова, аж поки їм не починало здаватися, що від фото відділяється видима аура: доброта і відвага серед бід, вогню і води; справжній мусульманський хлопчик; дитина, про яку вони могли тільки мріяти. Попри всю патетику, Алсані це не надто подобалося: всі сидять за столом, і ніхто не плаче за нею, всі плачуть за себе і своїх дітей, над тим, що жахливі вісімдесяті роблять з ними усіма. Ці зібрання нагадували відчайдушні політичні збори, наче знервовані збори влади і церкви за зачиненими дверима, під якими розлючений натовп реве і б’є вікна. Всюди встановлювалася відстань, не лише між батьками-синами, старими-молодими, народженими-там-народженими-тут, але між тими, хто був усередині й хто ревів знадвору.
— Надто безпечно, надто легко, — повторював Самад, поки бабка в других Бібі любовно протирала Маджіда серветочкою. — Місяць удома, і у них всередині все б уладналося.
Але справа була така, що Міллат не збирався їхати додому: він мав шизофренічну свідомість — однією ногою в Бенгалі, другою у Віллесдені. В душі він був однаковою мірою і там, і тут. І йому не треба було паспорта, щоб жити одночасно у двох місцях, не треба було візи, щоб проживати і братове, і власне життя водночас (врешті, він був близнюк). Алсана перша зрозуміла це. Вона повідала це Кларі: «Господи, вони, як дві половини яблука, з’єднані, як туди-сюди, потягни за один кінець, вискочить інший, що бачив Міллат, те знає Маджід, і навпаки!» Й Алсана бачила тільки те, що лежало зверху: однакові хвороби, одночасні нещасні випадки чи те, що домашні тварини на різних континентах гинули в один день. Вона не знала, що, поки Маджід дивився, як циклон 1985-го збиває речі з висоти, на якій вони лежать, Міллат випробовував долю, дряпаючись угору по стрімкій стіні кладовища на Форчун-Грін; що 10 лютого 1988-го, поки Маджід продирався через оскаженілий натовп у Дацці, відбиваючи випадкові удари тих, хто вирішував вибори ножами і кулаками, Міллат робив те саме між трьома п’яними, розлюченими, гарячими ірландцями під сумнозвісним Кілбурнським публічним будинком Бідді Малліган. А, ви ще не переконані збігами обставин? Ви хочете фактів, фактів, фактів? Ще сутичок із Тіткою в капюшоні і з косою? Окей: 28 квітня 1989-го торнадо зірвав чіттагонзьку кухоньку в повітря — разом з усім, крім Маджіда, який дивом лишився на підлозі, скручений у клубочок. Тепер гляньмо на Міллата, п’ять тисяч миль звідти, який входив у легендарну шестикласницю Наталью Кавендіш (чиє тіло приготувало їй недобрий сюрприз); презервативи, нерозпаковані, лежать собі в пачці в кишені; але якимось дивом він не підхопить цього; хоча зараз він ритмічно рухається, вгору-всередину, глибше і з боку в бік, заграючи зі смертю.
Три дні:
15 жовтня 1987
Навіть коли зникло світло і вітер мало не розбивав подвійні шиби у вікнах, Алсана, яка непохитно вірила в оракула на ймення Бі-бі-сі, сиділа у нічній сорочці на софі та відмовлялася піти.
— Якщо містер Фіш каже, що все добре, чорт, отже, все добре. На Бога, він все-таки з Бі-бі-сі!
Самад давно відмовився від ідеї (це було неможливо — змінити віру Алсани в незмінну надійність її улюблених англійських інституцій, серед них: Принцеса Анна, Блю-Тек, Чілдрен Роял Верайеті Перформанс, Ерік Моркамб, Жіночий Час). Він узяв з кухонної шухляди ліхтарик і пішов нагору, до Міллата.