— Міллате? Міллате! Ти тут?
— Може, абба. А може, і ні.
Самад пішов на голос із ванни і побачив Міллата, по підборіддя в брудній рожевій мильній піні, він читав «Віз».
— А, таточко. Злючий. З ліхтариком. Посвіти мені сюди, а то темно читати.
— Забудь про це, — Самад вирвав комікси з рук сина. — Чорт забирай, на вулиці ураган, а твоя божевільна мати сидить там, щоб на неї дах упав. Вилазь з ванни. Я хочу, щоб ти пішов у сарай і приніс дерева і гвіздків, щоб ми могли…
— Але, абба, у мене гола задниця!
— Давай не патякай мені тут — це надзвичайний випадок. Я хочу, щоб ти…
Знадвору долинув жахливий рипучий звук, наче там вирвали щось з корінням і жбурнули об стіну.
Через дві хвилини сім’я Ікболів, у різному стані неодягненості, стояла рядочком, виглядаючи з вікна кухні на місце, де колись стояв сарай. Міллат тричі притупнув і замугикав з бакалійним акцентом:
— О мі, о май. Мій солодкий дім, мій любий дім.
— Добре, жінко. Тепер ти йдеш?
— Можливо, Самаде Мія, можливо.
— Твою дивізію! Зараз не час для референдуму. Ми їдемо до Арчібальда. Може, у них ще є світло. Один у полі не воїн, так що ви обоє — зараз — вдягаєтесь, берете необхідні речі, питання життя і смерті, і сідаєте в машину!
Змагаючись із вітром, який виривав йому з рук дашок багажника, Самад спочатку дивувався, а потім засмучувався з речей, які його дружина й син вважали необхідними в питанні життя і смерті:
Міллат
«Народжений для швидкості» (альбом) — Спрінгстін.
Плакат з Де Ніро в сцені «Ти мовиш до мене» із «Таксиста».
Касету «Кривавий дощ» (роковий фільм).
Облягаючі «Левіси-501» (ред-таб).
Пара чорних бейсбольних кросівок.
«Механічний апельсин» (книжка).
Алсана
Швейна машинка.
Три баночки тигрового бальзаму.
Ягняча ніжка (заморожена).
Ванночка для ніг.
«Зодіак від Лінди Гудмен» (книжка).
Гігантська пачка дамських сигарет.
Діваргіт Сінгх у «Місячному сяйві над Кералою» (мюзикл).
Самад прикрив багажник.
— Жодного ножа, жодних продуктів, жодного ліхтаря. Чудово, твою дивізію. Призовий фонд за вгадування ветерана війни поміж Ікболів відміняється. Ніхто навіть не подумав взяти Коран. Основну річ у критичній ситуації: духовну підтримку. Я йду назад, у дім. Ви — сидіть у машині, і щоб мені поворухнутися не сміли.
У кухні Самад крутив ліхтариком: каструля, конфорка, чашка, фіранка, і потім сюрреалістичний вигляд їхнього сарайчика, що сидів, наче розбійницьке гніздо, на сусідському каштані. Він знайшов армійський швейцарський ножик, який поклав був під рукомийник, взяв у вітальні свій оздоблений позолотою та оксамитовими китицями Коран і вже зібрався йти, коли його посіла спокуса відчути-таки бурю, подивитися на нестримне руйнування. Він почекав, поки вітер трохи стишиться, і відчинив двері в сад, де відсвіт блискавки явив йому картину передміського апокаліпсису: дуби, кедри, платани, явори падали в садах, а літні меблі розліталися на друзки. І лише в його садку, який так часто висміювали за гофрований залізний парканище, відсутність дерев і незчисленні клумбочки рослинок із приторним запахом, ураган відносно не вчинив шкоди.
Він видихнув і якраз почав вигадувати алегорію про гнучку східну тростину і впертий західний дуб, коли знову рвонув вітер, збив його з ніг і ввірвався до кухні, легко вибиваючи шиби і розносячи все всередині. Повз пролетів друшляк, боляче вдаривши Самада, і той, притиснувши книжку до грудей, поспішив до машини.
— Що ти робиш за кермом?
Алсана лише стиснула руки на кермі та сказала Міллатові, дивлячись у бокове дзеркальце:
— Може хто-небудь, будь ласка, сказати моєму чоловіку, що машину поведу я? Я виросла біля Бенгальської бухти. Я дивилася, як моя мати веде машину крізь подібні вітри тоді, коли мій чоловік ще вимахувався по вулицях Делі із мажорчиками з коледжу. Тож я пропоную своєму чоловікові сідати назад і не сміти перднути, поки я йому цього не дозволю.
Алсана їхала три милі на годину порожньою, абсолютно темною трасою, а вітри 110 м/год безперестану билися об найвищі будівлі.
— Англія, от що це таке! Я переїхала до Англії для того, щоб не мати такого. Ніколи більше я не повірю тому містеру Крабу.
— Амма, він містер Фіш.
— Від цього моменту він для мене містер Краб, — відрубала Алсана з лютим поглядом. — Бі-бі-сі чи не Бі-бі-сі.