В Арчі теж вибило світло, але дім Джонсів був готовий до будь-яких катастроф: від цунамі до ядерного вибуху; поки Ікболи туди добралися, будинок був освітлений десятками газових ламп, садових свічок і ліхтарів, вхідні двері таі вікна терміново укріпили віконницями, а садовим деревам позв’язували гілки.
— Уся справа у вчасних приготуваннях, — проголосив Арчі, відчиняючи переляканим Ікболам з оберемками пожитків, наче король «зроби все сам», що відчиняє убогим. — Я кажу, треба убезпечити свою сім’ю, шо — нє? Не те, щоб ти тут не дав собі ради — ти знаєш, шо я маю на увазі, — просто це так, як я бачу: я проти вітру. Я вже тобі раз казав, Ікболе, та я тобі мільйон разів уже казав: перевір опорні стіни. Якщо вони не в найліпшому стані, підеш з торбами, друзяко. Підеш. І мусиш мати в хаті пневматичний ключ. Це необхідно.
— Я вражений, Арчібальде. Можна увійти?
Арчі відступив, щоб звільнити прохід:
— Єсно. Чесно — то я тебе сподівався. Ти свердла від долота не відрізниш, Ікболе. Теоретик нещасний, ніколи не давав собі ради з практикою. Ну, давайте, йдіть нагору, он подивись на нічники — класна ідея, нє? Привіт, Алсі, ти чарівна, як завжди; привітик, Міллбойд, засранець. Ну, Семе, тепер скажи: шо пропало?
Самад безпорадно перерахував збитки на момент від’їзду.
— А, тепер бачиш, це не твої шиби — з ними якраз все окей, це я їх ставив, — це все рами. Просто вилетіли з тої облупленої стіни, хай мені шо.
Самад без особливої охоти погодився.
— Найгірше ще попереду, згадаєш мої слова. Але що зроблено, то зроблено. Клара та Айрі на кухні. Там у нас банвенівський примус і з хвилини на хвилину буде хавка. Але який шторм, а? Справжнє лайно. Телефон не працює. Світла фіг вам. Ніколи такого лайна не бачив.
На кухні панував штучний спокій. Клара помішувала боби, мугикаючи мелодію із «Солдата з Баффало». Айрі зігнулася над зошитом, маніакально пишучи свій щоденник, як усі тринадцятилітки:
8:30. «Щойно забрів Міллат. Він таааакий класний, але він дістає! Тісні джинси, як завжди. На мене не дивиться (теж як завжди, хіба що ЯК ДРУГ). Я закохана в ідіота (ну і дурепа!). Якби тільки в нього була голова, як у його брата… ну так, говорили-балакали. У мене любов, як у малявки, і жирок, як у малявки, — аааааа! Буря все ще казиться. Мушу закінчувати. Напишу пізніше».
— Кльово, — привітався Міллат.
— Кльово, — відповіла Айрі.
— Капєц, скажи?
— Ага, офігіти не встати.
— У тата припадок. Наш будинок порвало нафіг.
— Це ти мені кажеш? Тут усюди дурдом.
— Хотів би я знати, що б ти робила без мене, панночко, — сказав Арчі, забиваючи у віконниці додатковий цвяшок. — Найкраще захищений будинок на весь Віллесден — наш. Всередині навіть не видно, чи навісніє ще там буря.
— Ага, — сказав Міллат, кидаючи останній жадібний погляд на апоплектичні дерева за вікном, перед тим як Арчі остаточно забив це вікно дошками і цвяхами. — У цьому і проблема.
Самад вщипнув Міллата за вухо:
— Так, давай приберемо тон неповаги. Я знаю, куди ти хилиш. Ти забув, що Арчібальд і я маємо досвід, як поводитися в екстремальних ситуаціях. Якщо колись тобі доводилось ремонтувати танк просто посеред поля бою, ризикуючи життям на кожному кроці, під кулями, які свистять біля твого дорогоцінного заду, а ти водночас ще й даєш ворогові понюхати смалене, то я тобі скажу, ураган — це вже самі мухи. Можеш натворити багато чого гіршого, ніж… так-так, дуже цікаво, — пробурмотів Самад, бо діти і жінки вдавали нарколептиків. — Хто хоче бобів? Я на роздачі.
— Хто-небудь розкажіть що-небудь, — запропонувала Алсана. — А то ми тут повмираєм із нудьги, якщо вони знов на цілий вечір сядуть на свою воєнну шкапу.
— Ану, Семе, — підморгнув Арчі. — Давай про Мангала Панде. Це завжди кумедія.
— Ой, ніііііі! — запротестувала компанія, давлячись і кашляючи.
— Історія Мангала Панде, — заперечив Самад, — це тобі не для смішків. Він те, що не дає спокою, те, що робить нас такими, як ми є, творець сучасної Індії, великий перець в історії.
Алсана гмикнула:
— Велика жирна дурня. Усі знають, що головний перець — це Ганді. Неру. Може, ще Акбар, але він був сутулим і носатим. Мені він ніколи не подобався.
— Чорт! Не мели язиком, жінко. Що ти про все це знаєш? Насправді це все суто економічна справа, публічність, копірайт на фільми. Питається: чи ці красунчики із великими білими зубами зможуть виграти тебе і таке інше. Ганді і містер Кінгслі — болячка йому в ребро, — а хто поставить на Панде, га? Панде не такий уже красунчик, правда? Надто індійська зовнішність — носяра, брови кущами. І тому я завжди вставляю краплю-другу про Панде. Бо хто, якщо не я.