Міллат вишкірився до матері:
— Та не починай хоч ти, стара. Шо не так з «генциклопедією»? Якого хріна всі в цій хаті так пруться зі шкіри?
Самад вказав на двері:
— Добре, містере. Ти не будеш так говорити до своєї матері. Давай забирайся теж.
— Я думаю, — тихо сказала Клара, коли Міллат вилетів сходами у свою кімнату, — що не варто знеохочувати дітей мати власну думку. Це навіть краще, що вони вільнодумці.
Самад глузливо посміхнувся:
— А ти — що ти про це знаєш? Ти несеш знамено вільнодумства? Цілий день вдома, перед телевізором?
— Перепрошую?
— З усією повагою: світ складний, Кларо. Якщо і є щось, що ці діти повинні засвоїти, так це те, що потрібно дотримуватись правил, щоб у цьому світі виживати, — правил, а не забаганок.
— Має рацію, думаю, — чесно сказав Арчі, гасячи недопалок у порожню банку з-під каррі. — Якщо емоційні штуки — тоді вже так, твоя парафія…
— О так, жіноча парафія! — завищала Алсана через каррі, якого набрала повен рот. — Я така тобі вдячна, Арчібальде.
Арчі одразу не здався:
— Але ж ти не будеш сперечатися з досвідом, правда? Я маю на увазі, ви двоє — ви ж іще досить молоді жінки, так би мовити, тоді як ми, я маю на увазі, ми такі собі криниці з досвідом, з яких можуть черпати наші діти, коли відчують потребу. Ми як енциклопедії. Ви просто не можете їм запропонувати того, що можемо ми. При всій повазі.
Алсана поклала долоню на чоло Арчі й злегка постукала:
— Ти, дурню. Ніби ти не знаєш, що ти відстав, як карета з кіньми, як свічки у ліхтарях? Ти не знаєш, що для них ти старий і засмерділий, як вчорашня обгортка смаженої риби? Я швидше згодилась би з твоєю малою щодо важливих речей, — Алсана підвелася, наслідуючи приклад Клари, яка у відповідь на ці образи зі сльозами на очах пішла геть з кухні. — А ви собі, панове, і далі говоріть про свої великі справи, про які знаєте лише ви.
Залишені на самоті, Арчі і Самад відзначили дезертирство власних сімей спільним закочуванням очей і кривими посмішками. Якийсь час вони сиділи мовчки, Арчин палець досвідчено проклацував гісторичний випадок, костюмовану драму в Нью-Джерсі, двох чоловіків, що намагаються зв’язати пліт за тридцять секунд, студійні дебати про аборт і знову гісторичний момент.
Клац.
Клац.
— По домах? Паб? «О’Коннел»?
Арчі мало було не потягнувся в кишеню за монеткою, але відчув, що й без монетки все ясно.
— «О’Коннел»? — запитав Арчі.
— «О’Коннел», — відповів Самад.
10. Коріння Мангала Панде
Отже, «О’Коннел». Як його обійдеш? «О’Коннел». Лише тому, що ви можете бути в «О’Коннелі» без сім’ї, без майна і статусу, без слави чи великих сподівань — можете просто зайти у його двері без нічого і бути точнісінько таким, як і решта відвідувачів. Надворі може бути 1989-й, а може, і 1999-й чи 2009-й, а ви собі сидите в тій же сорочці, у якій були на власному весіллі в 1975-му, 1945-му, 1935-му. Тут нічого не змінюється, речі тільки переказуються, пригадуються. Тому там подобається літнім чоловікам.
Це так завдяки часу. Не просто його застиглості, а його чистій бронзі. Кількість має перевагу над якістю. Це важко пояснити. Хіба якби скласти якесь рівняння… щось на кшталт:
(час, який я провів тут, час, який я міг з користю провести деінде) × втіха × мазохізм = причина, чому я завжди тут.
Щось потрібно раціоналізувати, щось пояснити, чому ви повертаєтеся, наче Фройдів онук із його грою «Форт/Да» до найжалюгіднішого сценарію. Але все одно йдеться лише про час. Раз ви уже витратили його стільки, вклали його в це місце, ваш кредит вибухає, і ви почуваєтесь так, наче зірвали часовий банк. Ви відчуваєте, що мусите залишатися в цьому місці, аж доки воно не відплатить вам сповна за весь той час, який ви йому присвятили, — навіть якщо воно ніколи не відплатить.
А з присвяченим часом приходить знання, приходить історія. Саме в «О’Коннелі» Самад запропонував Арчі, щоб той знову одружився в 1974-му. Під столиком номер 6, у калюжі власного блювотиння, Арчі відсвяткував народження Айрі. На ребрі пінбольного автомата є пляма, що нагадує, як Самад уперше пролив цивільну кров, потужним правим хуком під око п’яному расисту, 1980-го. Арчі стояв під сходами 1977-го і спостерігав, як його п’ятдесятий день народження пливе у випарах віскі йому назустріч, наче корабель-фантом. Сюди ж вони прийшли удвох у новорічний вечір 1989-го (ні Ікболи, ні Джонси не виявили бажання входити в 90-ті разом з головами своїх родин), і їм було приємно насолоджуватися Мікиними спеціальними новорічними цінами: 2,85 за три яйця, боби, два тости, гриби і щедрий шмат традиційної індички.