— Хому, — сказав Василь. — Він сидів там… П’яний… І руки його були в крові…
— А біля нього — камінь… — додав Петро. — Теж закривавлений.
— Ви певні, що він був саме п’яний? — запитав я.
Моє запитання поставило їх у глухий кут.
— Ну… Так той-го… Він навіть заснув потім, — сказав Василь.
— Ясно… А що повитуха Марфа?
— Вона прийшла трохи пізніше, — сказав Петро.
— Трохи пізніше? — здивувався я.
— Я казав вам, — нагадав сотник. — Вона намагалася знайти мою дочку…
— І довго ви шукали її тієї ночі?
— Годину десь, — сказав Петро. — Все обійшли довкруг.
— А вона вранці сама додому прийшла, — повідомив Василь.
— Ну, далі я знаю, — я почухав потилицю. — Що ж, поки все цілком ясно… А можна перебалакати з повитухою?
— Аякже, — кивнув сотник. — Зараз її приведу.
І він узяв попід руки Василя та Петра, щоб піти разом.
— Це Тесля сказав, що Хома п’яний. Він йому до пики принюхався, — видав Василь насамкінець.
— Який ще Тесля?
— Роман. Камердинер, який неґречно з вами повівся, — сотник пошукав когось очима в натовпі. — Ось він, коло Анни. Це ж ви про нього казали, коли розповідали за обідом про ту прикру пригоду?
Я кивнув.
— Він — четвертий свідок, — сказав сотник. — Хоча прийшов останній.
— А він там як опинився?
Та сотник уже відійшов і не чув мого запитання.
Я присів на софу. Пахло дощем і сирою землею. Хтось сів поруч зі мною. Я повернувся, сподіваючись побачити сотника, але це був Томаш із келихом вина в руці.
— Дощ ущух, — сказав Томаш, — а скорботи досі не видко!
У тьмавих зблисках свічок чоловічки в його очах видавалися вузькими, наче сірникові голівки.
— Отче Варфоломію! — Томаш ухопив за рукав священика, який саме проходив повз нас. — Долучайтеся до нашого товариства!
І, всадовивши панотця на диван між нами, він першим ділом вручив мені келих і витягнув з кишені паперовий прямокутник із гіркою тютюну. Згори ж поклав зелені одробини, що я їх уже бачив.
— Будете? — і він хвацько скрутив охайну папіросу.
— Оце дива! — вигукнув піп. — Ловко ви цеє…
— Пригощайтеся! — Томаш чиркнув фосфорним сірником просто по великому попівському хресту.
Панотець здивовано опустив очі на хрест. Я принишк. Здавалося, після такого блюзнірства бучі не оминути… Та піп раптом розреготався, наче з неабиякого дотепу, і взяв з Томашевих рук сигарету.
— Там не просто тютюн, — спробував застерегти його я.
— А найкращий з цього боку Дніпра! — завершив за мене Томаш і підніс сірника до самокрутки.
Піп розкурив її. Томаш не зводив азартного погляду з його лиця. Панотець звів очі до неба, поплямкав, наче куштував дим на смак. Потім усміхнувся й із задоволенням глибоко затягнувся. Видовище було достоту дике — священик у рясі курить гашиш на поминках!
Отець Варфоломій, широко роззявивши рота, випустив дим. Я не стримався й відвернувся. Й буквально вколовся об очі Анни, яка тепер стояла в дальній частині тераси. Вона відразу відвела погляд.
— Дивись, — тихо сказав Томаш. — Зараз буде найцікавіше.
Він витягнув звідкілясь колоду гральних карт і простягнув її священикові.
— Загадайте карту!
Той витягнув одну навмання — пікову четвірку — і, запам’ятавши, засунув на місце. Томаш ретельно перетасував карти, а потім колода раптом щезла з його рук. Піп гигикнув і плеснув себе долонями по стегнах.
— Оце так!
— Тарасе, — звернувся до мене Томаш. — Дістань-но колоду.
І він вказав пальцем на мою нагрудну кишеню. Я з подивом витягнув звідти колоду карт. Піп знову захоплено плеснув себе по огузку.
— А та карта — у вашому черевику, — сказав Томаш.
— Оце вже ні! — всміхнувся піп. — Так далеко ви б не залізли!
— Поб’ємося об заклад? На бажання! — азартно запропонував Томаш.
— Не погоджуйтеся, отче Варфоломію, — втрутився я. — Ви програєте.
— Хоча бажання буде невинне, та веселе, обіцяю! — під’юджував Томаш.
— Однак карти в моєму черевикові немає, — запевнив піп, розгладивши бороду. — А мені якраз потрібен робітник на день-два!
— Згода! — і Томаш простягнув йому долоню. Піп плеснув по ній.
Маячня якась! Я знову відвернувся й запримітив сотника з повитухою. Вони розмовляли, й обличчя їхні свідчили, що бесіда була серйозна. Повитуха зиркнула на мене, — я відвів погляд. Тим часом отець Варфоломій пихтів і знімав черевик, навдивовижу високо задерши свою товсту ногу. Скинувши черевика з ноги, він миттєво притиснув його до грудей.