Сховавшись у тіні, я озирнувся. Що їм треба було від Івана? Чи вони шукали саме мене?
Погоні начебто не було. Віддихавшись, я про людське око занурив руки в чашу для омовіння й потягнув на себе двері.
Людей, як і раніше, було повнісінько. Я спершу здивувався, але потім згадав, що завтра — неділя. Шинкар привітно махнув мені. Я підійшов до шинквасу і сів.
— Токайського? — запитав він.
— Налий пива, — сказав я й пильним поглядом обвів залу, щоб пересвідчитися, що тут немає Томаша чи ще якогось знайомця.
— Олеся видивляєтеся?
Шинкар обвів рукою довкола голови.
— Ваш друг, — пояснив він. — У котелку.
— А… Так… Ніяк не запам’ятаю ім’я… Він пішов?
— З ним тут така придибенція сталася! Уявляєте, упав у яр за шинком…
— Оце так-так…
— Та нічого страшного! Але там у нас, даруйте на слові, нужник…
Шинкар гигикнув.
— І давно він пішов? — поцікавився я.
— Та ж півгодини тому він уже знову заходив! За вас питав. Трохи розминулися!
Я кивнув. Шинкар поставив переді мною пиво, я кілька разів жадібно ковтнув.
— Непогане, — сказав йому.
— Самі варимо! — відповів шинкар.
— Слухай-но… Маю до тебе питання.
— Авжеж, — він нахилився до мене через шинквас.
— Ти добре знаєш Хому Брута?
Господар шинку спохмурнів і взявся ретельно протирати стільницю.
Потім глипнув на мене з-під насуплених брів, нахилився й тихо сказав:
— Знаю, аякже… Не скажу, що дуже добре, але ж хутір у нас невеликий, — він мимоволі, як мені здалося, озирнувся. — Тільки ж мене по голівоньці не погладять за довгий язик…
— А я нічого такого й не збираюся випитувати. Не бійся. Так, дрібницями різними цікавлюсь. Приміром… Він курив?
— Хома? Курив. Самокрутки.
— І багато курив?
— Не знаю, чи багато, але в шинку завжди курив. Він це напоказ робив.
— Напоказ? — здивувався я.
— А ви послухайте. Це був його трюк такий: дістати з кишені квадратик паперу з дрібкою тютюну на ньому. Підняти вище, щоб усі бачили. Над столом, наприклад. І наче ненароком, не дивлячись, скрутити однією рукою. Одним рухом пальців — раз! Ніхто так не вмів!
Мене наче облили крижаною водою.
— Як ти сказав?
— Що саме?
— Він крутив цигарки однією рукою?
— Так, любив усіх цим фокусом дивувати, — шинкар для більшої переконливості зобразив це жестом, скрутивши уявну цигарку. — Ось так!
Я не міг нічого второпати.
— Хома? — недорікувато запитав я. — Ти зараз говориш про Хому Брута?
— А про кого ж?! Ви ж про нього питали.
— Чуєш… — правду кажучи, я відчував, як мізки у моїй макітрі поволі закипають. — А ти звернув увагу на чоловіка, з яким я сьогодні сидів за столом?
Він похитав головою.
— На жаль… З цією біганиною… По суботах у нас тут вавилонське стовпотворіння! — шинкар замислено тер підборіддя. — А який він на вигляд?
— Пальто таке… Потерте… З заячим коміром… І сорочка… Білим по білому вишита…
Він здивовано поглянув на мене. Потім усе-таки похитав головою.
— Не пригадую… Якщо й бачив, то хіба мигцем, певно. Не придивлявся.
Він узявся протирати якусь склянку.
— Просто він теж… Крутить самокрутки однією рукою, — тихо сказав я, ніби звертався до себе, а не до нього.
Шинкар раптом поставив склянку на шинквас і здивовано запитав:
— Він сидів із вами за столиком?
— Навпроти.
Він завагався на кілька секунд, а потім сказав:
— Я не бачив, з ким ви тут були сьогодні. Але чоловік, який виробляє такий фокус із самокруткою, та ще й вбраний у пальто з заячим коміром, — на весь Білий Попіл тільки один.
Він поглянув так, буцімто останньої фрази мало вистачити, щоб я більше не ставив жодних запитань.
— І? — усе ж таки наважився перепитати. — Як його звати?
— Я вам уже казав. Хома Брут.
Світ остаточно втратив звичні обриси і поплив у мене перед очима. Що це все означає? Томаш — це Хома Брут? Чоловік, який писав сотнику листи й начебто вказав йому на когось, як на Хому… Чоловік, який уплутав мене в цю історію, щоб я взявся за розслідування… Чоловік, сама лише поява якого завжди знаменувала наближення неминучої біди, — то він і є Хома Брут? Я нічого не розумів. Виходить, що Хома на пагорбі під старою вербою зізнавався у власному злочині?! Як таке може бути?
— Вам недобре? — запитав шинкар.
— О Господи ж ти Боже мій… — сказав я й одним махом вихилив кухоль пива. — Налий-но мені ще.
Він налив, і я знову видудлив кухоль за лічені секунди. Не можу сказати, що світ довкруг мене перестав вертітися, але тепер це мене вже не так непокоїло.