— Облиш, Марку! Опусти пістоль! Ми ж з тобою скільки разом працювали!
— Стули пельку, — відрубав Кисла Пика. — Ідіть до виходу. Повільно!
Розвернувшись спинами до крипти, ми пішли посипаною гравієм доріжкою. Заскреготіли двері, потім — забряжчав ланцюг і клацнув замок.
Ми з Котелком перезирнулися, не розуміючи, що все це значить.
— Хто там у вас, хлопці? — запитав я, не обертаючись. — Сотник хоч знає, що ви оце робите?
— Заткнися, — гаркнув Кисла Пика.
Сотників тарантас, запряжений рудою кобилою, стояв неподалік од воріт, у затінку великого ясена. Кисла Пика, якого звали, як з’ясувалося, Марком, ліниво штовхнув мене дулом пістоля в спину, припрошуючи в такий спосіб сісти в екіпаж. Щойно ми з Котелком опинилися всередині, дверцята за нами захряснулися. Дзеленькнули ключі, і клацнув замок.
За кілька секунд екіпаж шпарко рушив.
— Ось тобі й замок на склепі… — сказав я сам собі.
Варто віддати належне Котелку, він не став добивати мене жодними репліками на кшталт: «А я ж казав!» — хоча міг би і навіть мав таке право. Ми їхали мовчки. Потім Котелок раптом озвався, ніби продовжував давно почату бесіду:
— А що ми такого зробили?! Були в шинку, на нас напали, ми дали драла… Зайшли на цей цвинтар… Випадково! У чім наша вина?!
— Боюся, тільки в тому, що побачили їх у крипті: Семена і цього…
— Марка.
— Ага. До речі, що в нього з лицем? Таке враження, що в чоловіка весь час болить зуб.
— Живіт, — сказав Котелок. — У нього виразка.
— Справді? Я просто так сказав…
Ми знову вмовкнули, — Котелок перший порушив тишу.
— І, головне, ми ж із ним завжди разом були! Я навіть вважав його за друга! А він — пістоля наставля! І — за що?
— Семен щоранку на цьому тарантасі возить кудись їжу. І тепер ми знаємо, куди… Цікаво, кого там держать. Якщо вже Хома Брут на волі… А ти й узагалі кажеш, що ніякої сотникової дочки не вбивали…
Я замовк, замислившись.
— То що? — не витримав Котелок.
— А хтозна, — зізнався я. — Та мені здається, що все тут — якась вистава. Я б не здивувався, якби врешті-решт з’ясувалось, що весь хутір збудували нашвидкуруч за тиждень до нашого приїзду.
— Як таке може бути? — здивувався Котелок. — Садибі самій — років сорок, якщо не більше! Повірте, я трохи тямлю в цьому. Та й взагалі…
— Та цить… — перебив я його. — Це ж я так… Хутір — справжній. Але ж убивство, якого не було…
Зненацька пролунало гучне «тпру!» — й тарантас зупинився.
За вікном виднівся ліс: ми стояли просто посеред дороги. Попереду залунали голоси. Я прислухався й заціпенів, упізнавши голос камердинера Теслі.
— Звідки так зарання? — запитав він.
— Як завжди, — почув Семенів голос. — А ви?
— Сищика нашого шукаємо. Не бачили бува?
Тиша. Котелок запитально поглянув на мене. Я самими губами прошепотів йому: «Вони». Здається, він мене зрозумів.
— Одшукався, — сказав Кисла Пика. — Якраз веземо.
Зовні загупали кроки, і я побачив єгеря з солом’яними вусами, який підійшов до дверцят і смикнув ручку.
— Замкнено! — сказав він.
Єгер притулив долоні до обличчя «човником» і припав до вікна, намагаючись розгледіти салон екіпажа. Ми з Котелком застигли. Зазирав і так, і сяк, потім відійшов.
— Чого під замком? — знову почувся бадьорий голос Теслі.
— Носа свого пхав, куди не треба, — відказав Семен.
— Відчиняйте, — нахабно закомандував єгер.
— Нам треба побалакати з ним, — трохи м’якше додав камердинер.
— Спершу ми його до сотника доправимо, — сказав Семен. — А потім уже балакайте, скільки влізе.
— Нам теж наказано його привезти, — відрізав Тесля. — Півночі ганяємося. Тож відчиняйте. Від сотника він нікуди не дінеться.
— Що так? — іронічно запитав Семен. — Анні терпець урвався?
Ми з Котелком перезирнулися.
— Ти мене чув, — сказав Тесля, і цього разу в його голосі бриніла погроза.
— Ми доставимо його сотникові — і край, — сказав Семен. — А далі — не наше діло.
— Так не піде! — відрубав камердинер.
Тиша.
— Е! Ти що, геть клепку стеряв?! — раптом закричав Семен. — Ти що робиш?!
Забрязкотіла упряж.
— Геть з дороги! — проревів Кисла Пика. — Чи ти оглух?!
— Хай коняка віддихне, — спокійно сказав Тесля.
— Куди розпрягати! — верескнув Семен, захлинаючись з обурення. — Н-но, рідненька!
Ляснув батіг. Тарантас зірвався з місця так, що ми з Котелком замалим не попадали.