Усі знову опустилися на коліна. «Більше чортових колінних тренувань», — прошепотів Елліс. Сутеніло. По даху почулося легке постукування дощу, вітер шугонув деревами, здійнявши в повітря жовту хмаринку опалого листя, граючись ним за вікном. Усе це Флорі бачив крізь пальці. Двадцять років тому, сидячи зимовими недільними вечорами на своїй лаві в парафіяльній церкві, він любив отак спостерігати за жовтим листям, яке дрейфувало й пурхало у свинцевому англійському небі. Можливо, тепер усе можна почати спочатку, забувши всі роки печалі й смутку, наче їх і не було? Крізь пальці зиркнув на Елізабет, яка стояла навколішки, зігнувши свою молоду голівоньку й сховавши її у веснянкуватих долонях. Коли вони одружаться... коли вони одружаться! Як весело їм заживеться на цій чужій і водночас такій привітній землі! Уява малювала щасливі картини. Ось Елізабет приїхала з ним у табір і зустрічає його втомленого після важкого дня. Ко Сла біжить з намету із пляшкою пива в руці. А ось вони прогулюються лісом, милуються птахами-носорогами на гілках піпалів, збирають дикі квіти. Наступна картина — закохана пара, закутавшись по вуха від холоду, пробирається крізь туман і болота, щоб уполювати бекаса й дику качку. Він бачить, в яке гніздечко перетвориться дім після того, як його торкнеться її жіноча рука. Колись розпусна й парубоцька вітальня обставлена новими, привезеними з Рангуна меблями, а на столі з’явилася ваза з рожевими бальзамінами, що буйно квітнуть трояндовим цвітом. У кутку стоїть чорне фортепіано, завалене книжками, на стінах — акварелі. Це ж треба — фортепіано! Його думки сконцентрувалися навколо нього. І хоча Флорі ніколи не мав пристрасті до музики, фортепіано йому вбачалося символом розміреного цивілізованого життя. Прощавайте, привиди минулого десятиліття! Прощавайте, розпуста, пияцтво, брехня, біль відлюдності, самотність, повії, лихварі й пука-сахіби.
Святий отець підійшов до маленької дерев’яної трибуни, яка також слугувала за амвон, дістав купку аркушів з проповідями, кигикнув й оголосив текст: «В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь».
— Та ну ж бо, швидше, Христом молю, — пробурмотів Елліс.
Один Флорі не помітив, скільки все зайняло часу. Слова проповіді пропливали в його голові спокійним, ледь чутним струмком. Коли вони одружаться... Він усе ще думав про час, коли вони одружаться.
— Гей! Що там таке?
Священник запнувся на пів слові. Знявши своє пенсне, він збентежено затрусив ним на когось у дверях. Почувся страшний, охриплий крик:
— Пайк-сан пай-лайк! Пайк-сан пай-лайк!
Усі дружно підстрибнули на місці й обернулися. Це була Ма Хла Мей. Побачивши, що тепер вона в центрі уваги, бірманка спересердя відштовхнула старого Матту й увійшла всередину церкви. Погрожуючи Флорі кулаком, вона крикнула:
— Пайк-сан пай-лайк! Пайк-сан пай-лайк! Так, я до того говорю, до Флорі! (Вона вимовляла ім’я, як Порлі.) Отого, що сидить отам, із чорним волоссям! Гей, боягузе, ану, давай розвертайся й поглянь мені в очі! Де гроші, які ти мені обіцяв?
Вона кричала, наче психопатка. Усі присутні завмерли й дивились на неї, пороззявлявши роти. На обличчі сіріла пудра, жирне волосся спадало на чоло, а поділ лонджі був обдертий. Вона мала вигляд як базарна стара відьма. Усередині Флорі все похололо від жаху. О Боже! Боже милостивий! Тепер усі здогадаються... Елізабет здогадається, що ось це було жінкою, яка колись була його коханкою? Звичайно, здогадаються. Надії на спасіння не було. Що тут гадати, коли вона вже стільки разів вигукнула його ім’я. Почувши знайомий голос, Фло вибігла з-під лави на прохід і весело завиляла хвостиком перед Ма Хла Мей. А розлючена жінка тим часом, до найдрібніших подробиць, вигукувала перелік усього, що Флорі з нею зробив:
— Гей ви, білі чоловіки! І ви, білі жінки, теж! Подивіться на мене! Подивіться на мене! Погляньте, що він зі мною зробив! Погляньте, в якому я ходжу лахмітті! А цей брехун сидить там і робить вигляд, що не бачить мене! Мріє, щоб я здохла від голоду під його порогом, як бродячий пес! Та я виведу тебе на чисту воду! Ану, озирнися й подивися на мене! Подивися на це тіло, яке ти вкривав тисячами поцілунків! Подивися...
Потім у всіх присутніх на очах вона почала зривати з себе одяг, оголюючи тіло, — що було найгіршим приниженням для бірманської жінки. Різко запищала фісгармонія — судомно хитнулася місіс Лакерстін. Звук ніби пробудив народ і всі заворушилися. Священник, який досі не міг опанувати свій голос, нарешті вимовив: «Виведіть ту жінку на вулицю!»
Флорі зблід. Хутко відвівши погляд від дверей, він намагався зціпити зуби, щоб видаватися якомога безтурботнішим. Та толку з цього було мало. Обличчя стало блідим, як у привида, на лобі заблищали краплі поту. Френсіс і Самуель, можливо, роблячи найкорисніший учинок у своєму житті, схопили Ма Хла Мей попід руки й витягли на вулицю. Вона продовжувала кричати.
Коли ті нарешті витягли її надвір, і все стихло, у церкві запанувала мертва тиша. Вистава, яку влаштувала Ма Хла Мей, вразила всіх своєю жорстокістю та ницістю. Здавалося, навіть Еллісові стало огидно. Флорі не міг ані сказати щось у своє виправдання, ані ворухнутися. Він просто сидів, утупившись у вівтар. На блідому обличчі не ворушився жоден м’яз; родима пляма зараз здавалася великою чорнильною ляпкою на білому папері. Елізабет глянула через прохід на нього, і від відрази її ледь не знудило. Ні слова з того, що прокричала Ма Хла Мей вона не зрозуміла, та чи потрібні тут були слова? Одна лише думка про те, що він міг мати стосунки з тією психопаткою із сірим обличчям проймала до кісток. Але ще гірше за це, гірше за будь-що була його потворність у цю мить. Його мертвецько-бліде суворе й таке старе обличчя наводило на неї жах. Не обличчя, а череп. Ознаки життя на ньому видавала лише родима пляма, за яку тепер вона його ненавиділа. Досі Елізабет ніколи не помічала, якою ганебною і невимовно огидною вона була.
Як і належить крокодилові, У По Кін ударив у найслабше місце. Та чи варто говорити, що все це було його рук справою? Як завжди, він угледів свій шанс у трагічній історії Ма Хла Мей і особисто репетирував з нею цю виставу до найменших дрібниць. Майже одразу після цього священник поспішив завершити проповідь, як поспішив і Флорі вибігти з церкви, опустивши очі. На щастя, ставало дедалі темніше. Відбігши від церкви на п’ятдесят кроків, він зупинився й побачив, як інші об’єднуються в пари, щоб піти у клуб. Здавалося, вони дуже квапилися. Ах, ну звісно ж! Сьогодні їм нарешті буде про що поговорити! Ніг торкнулися пухнасті лапки Фло, яка грайливо вляглася на спину й вимагала уваги. «Відчепися, чортова бестіє!» — гримнув він, відштовхнувши її ногою. Ось у дверях з’являється Елізабет і зупиняється — містер Мак-Ґреґор, скориставшись щасливою нагодою, підзиває її, щоб представити священникові. Ось двоє чоловіків ідуть до будинку Мак-Ґреґора, куди священника запросили переночувати. Елізабет подалася до клубу за кроків тридцять від інших. Флорі стрімголов кинувся за нею і наздогнав майже біля воріт клубу.
— Елізабет!
Вона озирнулася й побачивши його, зблідла і, не мовивши ні слова, поспіхом пішла далі. Але Флорі не міг усе так лишити й схопивши її за руку, скрикнув:
— Елізабет, я хочу... я мушу все пояснити!
— Та дайте вже мені пройти!
Вона тягнула руку назад, він не пускав. Раптом обоє застигли, побачивши, що за метрів п’ятдесят у темряві з неабияким інтересом за ними споглядають двоє каренів, які вийшли із церкви. Флорі продовжив трохи тихіше:
— Елізабет, знаю, я не маю жодного права так зупиняти вас, але я повинен, я повинен поговорити з вами! Прошу, вислухайте мене! Благаю вас — не тікайте від мене!