— Що ж, містере Флорі, гадаю, усе скінчено! Ще одна невдала спроба, нічого нового. Нас двох із вами для них виявилося забагато! Ха-ха!
Це був У По Кін. Він підійшов до них із переможним виглядом воїна, несучи перед собою величезну палицю й притримуючи револьвер, засунутий за пояс. Він весело демонстрував свій напівоголений вигляд: лише спідня майка й сатинові штанці героя, що поспіхом кинувся в бій з дому в чому був. Той, хто заліг у безпечному місці, поки все не втишиться, зараз поспішав отримати всі можливі лаври.
— Блискуча робота, сер! — захоплено вигукнув він. — Подивіться, як вони летять зі схилу пагорба! Добряче ми їх пристрашили!
— Ми? — обурено випалив доктор.
— Ах, мій любий докторе! І ви тут! Я навіть не підозрював. Хто б міг подумати, що ви теж вирішили взяти участь у бойових діях? Щоб ви ризикнули своїм дорогоцінним життям! Диво та й годі!
— А ви не дуже поспішали сюди, — сердито відрізав Флорі.
— Годі, сер, ми їх розігнали й наразі це головне. Хоча, — додав він не без задоволення, помітивши ворожий тон Флорі, — здається, вони ідуть до домівок європейців. Боюся, їм може захотітися вчинити дорогою кілька пограбувань.
Безцеремонне нахабство цього чоловіка просто вражало. Засунувши під пахву свою велику палицю, У По Кін перевальцем, майже зневажливо сунувся вперед, за ним — Флорі, а вже потім — і сторопілий доктор. Біля воріт клубу всі троє зупинилися. Місяць зник за хмарами, напустивши темряву. Мов зграя гончих, чорні хмари неслися над головами на Схід. Пронісся порив майже забутого свіжого вітру, і гостро війнуло вологою. Вітер подужчав, зашелестіли дерева, з куща жасмину рясно посипались пелюстки, розлітаючись по усьому тенісному корту. Усі троє зиркнули вгору й поспіхом побігли шукати пристановище: двоє бірманців — по своїх домівках, Флорі — у клуб. Уперіщив дощ.
Розділ двадцять третій
Наступного дня місто було тихішим за кафедральний собор у понеділок уранці. Звичне явище після нічних заворушень. Окрім кількох полонених, усі інші, зацікавлені в нападі на клуб, особи мали залізобетонні алібі. Сад клубу мав такий вигляд, немов по ньому пробігло стадо бізонів. Жодного будинку не було пограбовано й узагалі серед європейців не було ані вбитих, ані поранених, окрім хіба що містера Лакерстіна, якого вже опісля знайшли під більярдним столом п’яного як чіп із пляшкою віскі в руках. Рано-вранці повернулися і Вестфілд з Верроллом, затримавши вбивць Максвелла (або принаймні двох людей, яких незабаром мали повісити за його вбивство). Почувши про нічні події, Вестфілд неабияк засмутився, та невдовзі змирився, що проґавив нагоду кинутися в справжній бій. Це таки знову сталося — справжній бунт! А його не було на місці, щоб придушити чорномазих! Здавалося, йому судилося ніколи нікого не вбити. Невтішний вирок. «До біса нахабно» — так Верролл висловився про нічні події й Флорі (цивільного), який наважився віддавати накази поліції.
Тим часом дощ лив майже безперестанку. Щойно прокинувшись і почувши, як краплі дощу тарабанять по стелі, Флорі поспіхом одягнувся та вийшов надвір у супроводі Фло. Переконавшись, що його не видно з вікон, скинув одяг і підставив під дощ своє оголене тіло, яке, на його подив, після вчорашньої ночі було рясно вкрите синцями. Однак просто на очах дощ змив усі сліди пітниці. Цілюща сила дощової води! Чвакаючи чоботами, Флорі спустився до будинку доктора Верасвамі, з капелюха по шиї струменіла вода. Небо наче налилося свинцем, а шквальні пориви вітру вихрами носились майданом, немов ескадри кавалерії. Крізь луб’яні капелюхи бірманців, під якими ті сподівалися сховатися від дощу, їхні тіла поливала вода, наче бронзові статуї богів у фонтанах. Дорогу вже омивало переплетіння струмків, оголяючи на ній каміння. Доктор, який прийшов додому майже одночасно з Флорі, енергійно струшував парасольку на веранді. Побачивши друга, схвильовано залепетав:
— Підіймайтеся, містере Флорі, підіймайтеся негайно! Ви як ніколи вчасно. Я саме збирався відкоркувати пляшку джину «Старий Томмі». Підходьте скоріше й дозвольте мені випити за ваше здоров’я, великий рятівнику Чаутади!
Двоє друзів ніяк не могли наговоритися. Верасвамі був у чудовому настрої, майже тріумфував. Йому здавалося, що події минулої ночі немов за помахом чарівної палички повністю врятували його становище. Плани У По Кіна вщент зруйновано, і тепер він був поза його впливом, а скоріше навпаки. Доктор пояснив:
— Бачте, друже, цей заколот, точніше ваша найблагородніша хоробрість і героїзм, виявлені в ньому, ніяк не входили в плани У По Кіна. Він сколотив так зване повстання й здобув собі славу його приборкувача. Та цього йому було замало, і вирішив, що ще одна хвиля протестів прославить його ще більше. Подейкують, що почувши про смерть містера Максвелла, він так тішився... (доктор знову схопив великим і вказівним пальцями повітря)... яке тут ліпше дібрати слово?
— Обурливою?
— О так, дякую, обурливою. Мені казали, що він навіть пританцьовував від задоволення. Чи можете ви лише уявити таке мерзенне видовище? А потім вигукнув: «Тепер вони нарешті сприймуть моє повстання серйозно!» Як вам таке ставлення до людського життя? Але зараз на його перемозі можна поставити хрест. Повстання обірвало його кар’єру на середині.
— І як же?
— Та як же ж ви не бачите! Усі лаври приборкувача повстання дісталися не йому, а вам! А я, як усім відомо, ваш друг. Я стою, так би мовити, у променях вашої слави. Ви — герой нашого часу! Хіба ваші європейські друзі не приймали вас із розпростертими обіймами, коли ви повернулися в клуб минулої ночі?
— Та прийняли. Доволі нові для мене відчуття. Місіс Лакерстін носилася зі мною, як з писаною торбою. Величала не інакше, як «Любий містере Флорі», направивши всю свою отруту на Елліса, який тієї ночі назвав її бабиськом і велів перестати верещати, як різана свиня.
— О так, містер Елліс інколи буває надто різкий у своїх висловлюваннях. Я це вже помічав.
— Єдина ложка дьогтю у цій бочці меду це те, що я наказав поліції стріляти над головами бірманців, а не просто в них. Здається, це суперечить усім урядовим постановам. Елліс, звісно ж, оскаженів, коли це почув і став кричати: «Як ви могли не завалити бодай кілька виродків, коли мали таку нагоду?». Я виправдався тим, що тоді б довелося стріляти й у поліціянтів, яких затисла всередині юрба. Проте Елліс відповів на це, що ті все одно були лише нігерами. Хай там як, а тепер мені пробачено всі мої гріхи. Навіть Мак-Ґреґор щось процитував латиною. Гадаю, то був Горацій.
Пів години потому Флорі крокував до клубу. Він пообіцяв зустрітися з містером Мак-Ґреґором щодо обрання кандидатури доктора. Тепер із цим не виникало жодних проблем. Поки абсурдний заколот ще не забули, вони ладні їсти з його рук. Він навіть міг би увірватися в клуб із хвалебною одою Леніну, вони б стерпіли. Омріяний дощ обливав його з голови до ніг, наповнюючи ніздрі давно забутим за виснажливий сезон засухи запахом землі. У багатостраждальному саду над клумбою схилився малі, який, підставивши дощу оголену спину, викапував лунки для циній. Уночі витоптали майже всі квіти. На бічній веранді стояла Елізабет. Йому навіть здалося, що вона чекає на нього. Він зняв капелюха, вилив з крисів воду й круговою стежкою пішов до неї.
— Доброго ранку! — привітався він, підвищуючи голос через дощ, який гучно тарабанив по низькому даху.
— Доброго ранку й вам! І не збирається вщухати, так? Просто якийсь потоп!
— Ну що ви! Хіба ж це дощ? Ось зачекайте до липня. На нас хлинуть води всієї Бенгальської затоки. Однак не хвилюйтеся — не одразу, частинами.
Здавалося, жодна їхня зустріч не може обійтися без розмов про погоду. Проте її обличчя говорило щось зовсім інше, ніж банальні слова. З минулої ночі її поведінка повністю змінилася. Це додало йому сміливості.
— Як ваш лікоть після удару каменя?
Вона простягла йому руку й дозволила оглянути її. Дівчина випромінювала ніжність, навіть покірність. Подвиг минулої ночі зробив Флорі в її очах майже героєм, і він усвідомлював це. Елізабет не знала, що небезпеки як такої не було, тому пробачила йому все, навіть Ма Хла Мей, лише тому, що потрібної миті він виявив мужність і силу духу. Перед нею знову стояв підкорювач буйволів і вбивця леопарда. Серце Флорі вистрибувало з грудей. Він ніжно провів своєю рукою від ліктя до її пальців й обережно огорнув їх своїми.