— Я знаю, що тобі кортить, аби я запитала, що це означає, тому не робитиму цього.
Він аж усміхнувся.
— Будь-що звучить ефектніше латиною.
Тоді вони гарно розумілися, і Алекс відчувала щось на кшталт надії, таку собі легкість між ними, яка могла перерости в довіру.
Якби вона не залишила його помирати.
Усередині гробниця була холодною, освітленою смолоскипами, дим зникав у невеличких вентиляційних отворах високо вгорі. Кімнати здебільшого були звичними, але центральний храм мав ідеально круглу форму й був прикрашений яскравими фресками із зображенням оголених чоловіків у лаврових вінках.
— Чому вони вилазять на драбини? — поцікавилась Алекс, уперше побачивши ці настінні розписи.
— Ти не запитуєш, чому всі вони голі? Це символізм, Стерн. Вони підіймаються до вищого знання. На спинах мерців. Подивися на підніжжя.
Драбини стояли на зігнутих спинах укляклих скелетів.
У центрі кімнати височіли дві статуї жінок у вуалях із кам’яними зміями біля ніг. Вони трималися за руки, стискаючи лампу, у якій горіло блакитне полум’я. Під ними бесідували двійко літніх чоловіків. Один був убраний у чорне із золотим — випускник, який мав найвищий церковний сан. Другий скидався на чийогось дуже строгого татка, його сиве волосся було підстрижене коротким боксом, а застібнута на всі ґудзики сорочка охайно заправлена в захисного кольору штани.
Увійшли ще дві постаті в мантіях, несучи великий ящик. Алекс сумнівалася, що це канапа з «Ікеї». Вони опустили ношу між двома латунними символами на підлозі — грецькими літерами, що спіраллю розтягнулися на мармурових плитках.
— Чому ви так завзято лобіювали проведення ритуалу цього тижня? — поцікавилася в Калісти Алекс, кидаючи погляди на ящик, поки Буквоїди відкривали кришку за допомогою лома.
Товариства здебільшого використовували час, відведений їм у календарі, або подавали прохання щодо невідкладного дозволу, що неодмінно перевертало з ніг на голову весь розклад. Утім Буквоїди чітко дали зрозуміти, що «Книзі та змії» для ритуалу вкрай потрібен вечір цього четверга.
— Це був єдиний день… — Каліста завагалася, розриваючись між гордістю та потребою зберегти конфіденційність. — У певного генерала найвищого рангу дуже щільний графік.
— Зрозуміло, — відповіла Стерн, кинувши погляд на чоловіка зі стрижкою бокс і суворим обличчям.
Вона дістала крейду й свої нотатки та взялася малювати захисне коло обережно, точно. Дівчина й сама не помічала, як міцно стискає крейду, аж доки та розламалася навпіл, і довелося користуватися огризком. Вона нервувала, однак не мала того сповненого паніки відчуття ніколи не готового до контрольної студента. Переглянула нотатки й знову та знову малювала символи в затишному затінку вітальні «Іль-Бастоне», спираючись на крихітну акустичну систему «Нью-Ордер». Здавалося, будинок схвалював її щойно віднайдену старанність, його двері були зачинені й замкнені, а важкі запнуті завіси захищали від сонця.
— Ми готові? — Верховний жрець наблизився, потираючи долоні. — Мусимо дотримуватися розкладу.
Алекс не могла пригадати його імені, вона вже зустрічала цього випускника минулого року. Він стежив за ритуалом із новою делегацією. Дівчина побачила, як позаду нього Буквоїди дістали з ящика тіло. Голого блідого небіжчика поклали на підлогу.
Повітря наповнилося ароматом троянд, а жрець, мабуть, помітив подив Алекс, позаяк сказав:
— Ми так готуємо тіло.
Вона не вважала себе гидливою; ціле життя була занадто близько до смерті, щоб сахатися потрощених кінцівок або вогнепальних ран — принаймні, коли йшлося про Сірих. Але зі справжнім тілом усе завжди було інакше: застигле й нерухоме, воно у своїй закляклості здавалося більш чужим за будь-якого привида. Алекс немов відчувала пустку на тому місці, де колись була людина.
— Хто він? — запитала вона.
— Більше ніхто. Він був Джейкобом Єшевським, улюбленцем Кремнієвої долини й другом усіх російських хакерів. Помер на яхті менш ніж двадцять чотири години тому.
— Двадцять чотири години, — луною відгукнулась Алекс.
«Книга та змія» зробили запит для ритуалу на сьогоднішній вечір ще в серпні.
— У нас є власні джерела. — Чоловік смикнув головою в бік кладовища. — Мерці знали, що невдовзі надійде його час.
— І передбачили точну дату. Як розсудливо з їхнього боку.