Руки й ноги здавалися більшими. Він робився повільнішим. Несподівано доводилося замислюватися, по-справжньому замислюватися, де ліво, а де право, лівий борт і правий борт, що було, трясця, просто смішно. Він ходив у море з дитинства. Просто Спенсерові все так добре вдавалося. Він їздив верхи й на квадроциклах. Ганяв на мотоциклах і машинах. Умів стріляти, заробляв собі на життя, мав власні гроші й завжди обіймав найвродливішу дівчину. Якусь чарівну жінку. Усі вони були досконалими й блискучими, а Тріпп почувався поруч із ними хлопчиськом, попри те що сам учився в Єлі, а Спенсер був усього на кілька років старшим.
Тріпп навіть не розумів, чому це Спеснсер узявся керувати. Вони обоє брали участь у змаганнях із вітрильного спорту, як і його батько, але Спенсер просто приміряв на себе цю роль із широченною білозубою усмішкою. Частково це сталося завдяки його зовнішньому вигляду. Кутастий, цибатий. У нього не було того дитячого личка Гельмутів. Він мав чітко виражену щелепу й вигляд людини, з якою не хочеться зачіпатися.
Спенсер завжди називав Тріппового батька сером. «Приємно опинитися на борту, сер, керувати цим човником — справжня мрія». Після цього він повісився Тріппові на шию і каркнув: «Тріппе, мужик!» — а тоді нахилився ближче й прошепотів: «Як справи, шматку лайна?».
Коли хлопець закляк, Спенсер лише розреготався й сказав:
— Намагайся не відставати.
І так тривало цілий день. «Хапай ту мотузку! Закидай на лебідку! Верхнє плавуче вітрило готове? Ну ж бо, Тріппе, намагайся не відставати!»
Шторм, що налетів, не був потужним. Не був страшним. Принаймні він таким, схоже, нікому не здавався. Тріпп натягнув рятувальний жилет, повісив на шию тоненьку змійку тканини й
зав’язав навколо талії, стоячи на східному трапі. Жилет був майже непомітний — він не надується, доки не вдариться об воду, — тож що в цьому було такого?
Та, щойно побачивши його, Спенсер мало живота не надірвав.
— Що за фігня з тобою? Це просто дощик, придурку.
Тріппів батько лише подивився на небо й засміявся, його волосся розвівалося на вітрі.
— Ось нарешті приємна погодка!
Тріпп ненавидів це. Сіра піна набрякала, наче згорблені плечі якоїсь великої тварини, кидаючи човен, бавлячись із ним. Море під ногами відчувалося по-справжньому: яке воно велике, як мало його щось займає, з якою легкістю воно може розчавити щоглу, роздушити корпус, потопити їх усіх, недбало здвигнувши плечима. Єдине, на що він був здатний, — міцно триматися (одна рука за себе, друга за корабель — таке було правило, так само, як рятівний жилет), змушувати себе посміхатися й молитися, щоб не виблювати, інакше доведеться слухати про це до кінця життя.
Та обдурити Спенсера не вдалося.
— Напудив у штанці, дівчиську? — вишкірився він. — Намагайся не відставати.
Тріппові хотілося крикнути, аби він урешті відчепився від нього й дав спокій. Але це лише погіршило б ситуацію. «Хіба ти не розумієш жартів, Тріппе? Господи Ісусе».
Єдиним варіантом було надалі вдавати, що він теж у справі, що він любить Спенсера так само, як решта, що все це класні приколи. Жалюгідно було лякатися такого дрібного шторму чи свого недоумкуватого, задиркуватого кузена. От тільки Тріпп мав повне право боятися їх обох. Принаймні шторм був просто штормом. Він не збирався йому нашкодити. А от Спенсер був чимось іншим.
Коли Тріппові виповнилося вісім, усі зібралися в їхньому родинному домі, щоб відсвяткувати його день народження. Спенсер уже тоді був придурком, але того дня він не займав Тріппа. У нього був день народження, а це означало, що будуть його друзі, новенька «Плей стейшн» і морозиво, яке йому подобалося, хай навіть Спенсер відсунув свою мисочку з морозивом і печивом, кинувши: «Ненавиджу це гівно».
Тріпп з’їв торт, розгорнув подарунки й грався в басейні, аж доки його друзі розійшлися по домівках і залишилися самі родичі. Він згорів на сонці. Того вечора вони замовили кухаря. Малий почувався ледачим і щасливим, а коли думав про те, що завтра не треба йти до школи, що попереду решта вихідних і можна бити байдики, здавалося, наче з кожним вдихом він ковтає сонячне світло.
Він плавав собі на мілині з новою маскою, коли, випірнувши, побачив, що Спенсер стоїть біля басейну в довгих серферських шортах, а біляве волосся з вигорілими на сонці пасмами звисає на очі так, що вираз обличчя неможливо прочитати. Тріпп оглянув подвір’я. Він уже вивчив, що Спенсер рідше щипається й б’ється, коли поряд хтось є. Але Тріппів батько зі своїм молодшим братом вішали волейбольну сітку з протилежного боку газону. А мати з рештою кузенів, напевно, уже зайшли в будинок.