— Гей, — озвався Тріппів батько, поклавши руку хлопцеві на плече, — це був нещасний випадок. Я просто вдячний, що ти кинувся до нього, коли зрозумів.
Напевно, хтось подивився на басейн, виявив забагато цікавості. Спенсерові довелося діяти швидко, удати, наче він намагався
врятувати Тріппа. Та й хто б подумав інакше? Хто міг собі уявити?
— Може, нам відвезти його до шпиталю? — запитала Тріппова мати.
Спенсер злегка хитнув головою.
Усі витріщалися на Тріппа, переживали за нього. Лише Спенсерова мати стояла поодаль від кола; лише вона спостерігала за сином. Очі в неї були занепокоєні. А може, налякані. «Вона знає, хто він такий».
— Зі мною все гаразд, — хрипко промовив Тріпп, і Спенсерові губи розтягнулися в посмішці, яку він приховав за черговим схлипуванням.
Після того нічого не змінилося. Але Тріпп обачно ніколи більше не залишався з кузеном наодинці.
Навіть у восьмирічному віці Тріпп розумів, що він не такий кмітливий, чарівливий чи гарненький, як Спенсер. Він знав: якби того дня тицьнув пальцем і розповів правду, йому б ніхто не повірив. Сказали б, що він щось не так зрозумів, а може, навіть що з ним щось не так, якщо він про таке думає. Він став би чудовиськом. Тож, можливо, зрештою дещо таки змінилося, щось усередині Тріппа, адже тепер він зрозумів, що Спенсер завжди перемагатиме, та навіть гірше — він зрозумів чому. Спенсер перемагатиме, тому що більше подобається всім. Навіть Тріпповим батькам. Ось так просто. Це розуміння оселилося в грудях, повисло на серці тягарем, що залишався з малим іще довго після того, як припинили боліти легені й стихнув кашель. Від цього він зробився лякливим, незграбним і саме через це десять років по тому, потрапивши на човні в невеличкий шторм, Тріпп став єдиним, хто бачив, як Спенсер зник у морі.
Це сталося швидко. Спенсер полюбляв підкрадатися до Тріппа, лякати його, намагався змусити впустити щось чи просто щосили садонути під ребра. Тому Тріпп завжди стежив за тим, де зараз його кузен, і бачив, як Спенсер упевненим кроком рушив на протилежний бік палуби й пригнувся під гіком. Його тіло ховалося за гротом, лише ноги виднілися, і Тріпп якусь секунду
не міг зрозуміти, що саме він робить. Решта була зосереджена на власних завданнях, на тому, щоб подолати шторм. Тріпп озирнувся на батька, який тепер став за стерно, прикипівши поглядом до горизонту.
Тріпп побачив, як Спенсер потягнувся, перехилився через загорожу, щоб схопити мотузку, яка зіслизнула з палуби й тягнулася водою. Це було погано — не можна, щоб штерт засмоктало під човен, інакше він обплутає румпель чи кіль, — але Спенсерові варто було покликати на допомогу. Натомість він перевісився через загорожу, витягнувши обидві руки. Тріпп устиг подумати: «Одна рука за себе, друга за корабель», перш ніж ударила хвиля — сірий струмінь води, котяча лапка, що збиває іграшку, — і Спенсер зник.
На коротесеньку мить Тріпп заклякнув. Навіть розтулив рота, щоб крикнути. А потім просто… не зробив цього. Роззирнувся, збагнув, що всі досі поглинуті своїми завданнями: люди напружено перекрикувалися, але раділи вітру й рясному дощу.
Повільно, без поспіху Тріпп повторив Спенсерів шлях — пригнувся під гіком, потім випростався, захований від решти, як щойно був його кузен. Він бачив хлопця в сірих хвилях, його червона вітрівка нагадувала попереджувальний стяг, а голова зникала й виринала. І Спенсер його теж бачив. Тріпп у цьому не сумнівався. Він підвів руку, несамовито махаючи, і закричав, але вітер відніс слова геть. Тріпп був так близько, що бачив роззявлений рот, але не був певен, чи почуте було кузеновим плачем чи його власною вигадкою.
Він знав, що кожна секунда важлива, що відстань між човном і Спенсером зростає щомиті. Загорожа під його долонею звивалася, наче гаряче тіло, вкрите м’якеньким хутром. Тріпп відсахнувся, притиснув руку до грудей, але там не було нічого, лише холодний метал.
Ще було трохи часу, щоб виправити все. Він знав це. Пам’ятав вправу «людина за бортом». Його завданням було не відводити погляду від Спенсера й кликати на допомогу, тримаючись однією рукою за загорожу, а другою — показуючи на хлопця. Занадто просто було загубити людину серед усіх тих гребенів і западин між хвилями. Екіпаж підведе човен ближче. Вони кинуть мотузку й витягнуть Спенсера з води, а той штовхне його й захоче дізнатися, чому він не ворушився швидше, якого хріна з ним не так. Тріппів батько теж здивується. Спенсер не буде наляканий, тільки розлючений. Тому що Спенсер завжди перемагає.