— Часу в нас небагато, — озвався Кар. Він був спокійний, але Кар завжди був спокійний. — Потрібно узгодити наші версії.
Які це версії потрібно було узгоджувати? І що такого загадкового Таттл буцімто тримав у руці.
— Ось, — сказав напарник.
Він підняв за шкірку білого кролика. Той звивався в кулаці, м’якеньке хутро тремтіло в повітрі, очі вирячені так, що видно майже самі білки. Тернер бачив, як гупає в пухнастих грудях сердечко.
А тоді він кліпнув, і ось уже Кар простягає йому револьвер.
— Витри його, — наказав він.
Тернер збирався залишатися суворим, але помітив, що обличчям розпливається нервова посмішка.
— Ти що, серйозно?
— Швидка незабаром приїде. Щури з відділу внутрішніх розслідувань і решта. Не здіймай хвилі, Тернере.
Чоловік подивився на револьвер у Кармайкловій руці.
— Де ти його взяв?
— Знайшов на місці злочину нещодавно. Називай це гарантією.
Гарантія. Пушка, яку вони можуть підкинути Таттлові.
— Ми не мусимо…
— Тернере, — увірвав його Кармайкл, — ти знаєш, що я гарний поліціянт, і знаєш, як легко мене можуть витурити. Мені потрібно, щоб ти мене прикрив. Малий кинувся на мене. Я розрядив у нього свою зброю. Ось і все. Гарний чистий постріл.
Гарний. Чистий.
Але все це здавалося неправильним. Не лише постріл. Не лише тіло, що охололо на підлозі в нього під ногами.
— Що він тут робив, Каре?
— Звідки мені в дідька знати. Я отримав підказку й прислухався до неї.
Але все це не трималося купи. Чому вони тижнями ганялися за власним хвостом, якщо це мало бути рутинне розслідування серії крадіжок? І де весь той крам, який буцімто накрав Таттл? Чому він не втік, коли почув, як Кармайкл гупає у двері? Тому що чекав на нього. Тому що Кармайкл його підставив.
— Ти зустрічався з ним тут. Він тебе знав.
— Не починай удавати із себе розумника, Тернере.
Тернер подумав про нову веранду, яку Кармайкл звів біля будинку минулого літа. Вони сиділи там, влаштовували барбекю, пили пиво з пляшок по 0,33, теревенили про Тернерову кар’єру. Кар казав, що його зять — підрядник, і запропонував йому гарну ціну. Тернер знав, що він бреше, але це його не займало. Більшість поліціянтів, котрі давно були в справі, не відмовлялися від невеличких хабарів, але це не робило їх злодіями. І він уже бачив, що Карова дружина носить кращий одяг, ніж могла собі дозволити дружина будь-якого детектива. Тернер розумівся на брендах, полюбляв гарне вбрання, а жінки, з якими він зустрічався, цінували його вміння розмовляти цією мовою. Він міг відрізнити справжню сумку «Шанель» від підробки, а Карова дружина завжди мала в руках лише справжні речі.
Хабарник, але не злодій. Та, може, Тернер помилявся щодо цього. Десь віддалік заскавчала сирена. Машина була за хвилину чи дві від них.
— Тернере, — сказав Кармайкл. Його погляд був спокійний. — Ти знаєш, який тут вибір. Якщо я піду на дно, ти підеш зі мною. Якщо виникнуть запитання щодо мене, щодо тебе вони теж будуть. — Він простягнув зброю. — Це все для нас виправить. Ти занадто хороший, аби все втратити через мій провал.
Щодо цього він мав рацію. Тернер помітив, що тягнеться до пістолета, побачив зброю в себе в руках.
— А що, як я скажу «ні»? — поцікавився він, коли Кар більше не міг дотягнутися до пушки. — Що, як я скажу, що в Таттловій справі не було жодних ознак того, що він достатньо слизький, аби численні зломи з проникненням зійшли йому з рук без сторонньої допомоги.
— Ти притягуєш за вуха, Тернере.
Так і було. Він не знав, який зв’язок Кар мав із грабіжками. Можливо, лише брав трохи грошенят або запасний ноутбук, щоб прикрити очі. Але той свербіж підказував Тернерові, що помилки не було. То не був провал. То була схема. Тутанхамон був лише коліщатком.
Кармайкл здвигнув плечима.
— Твої відбитки на тій штуці, малий. Твоє слово проти мого. У тебе світле майбутнє. Я зрозумів це, коли вперше тебе побачив. Але неможливо тягнути все самотужки. Кожному потрібні друзі, люди, яким можна довіряти. Я можу тобі довіряти, Тернере?
Свербіж розповзався черепом, перетворюючись на гуркіт лісової пожежі. Якщо Кар плутався з Таттлом і крадіжками, чому не прибрати його тихенько? Навіщо приводити Тернера, аби він став свідком пострілу?
І тоді він усе збагнув. Кар обрав його своїм прикриттям не через те, що Тернер темношкірий. Він зробив це через те, що Тернер мав амбіції — так спрагло рухався вперед, що його можна було злегка підштовхнути. Використати. Таттлове мертве тіло було Кармайкловим шансом приборкати Тернера. Убити двох зайців одним пострілом. Щойно Тернер витре пушку й притисне до гачка Таттлів палець, щойно повторить Кармайклову брехню — і він належатиме Великому Карові.