Джейкоба Єшевського вбили. Алекс була в цьому впевнена. І навіть якщо «Книга та змія» не планували цього вбивства, їм було про нього відомо. Утім вона тут не для того, щоб створювати проблеми, і вже не могла допомогти Джейкобові Єшевському.
— Коло готове, — повідомила Алекс.
Ритуал повинно було захищати коло, але вона встановила ворота на кожній стороні світу, одні з яких залишаться відчиненими, аби всередину могла потекти магія. Саме там дівчина стоятиме на варті на той випадок, якщо хтось із Сірих спробує зіпсувати вечірку, приваблений жагою, жадібністю й потужними емоціями. Утім Алекс сумнівалася, що Сірим захочеться наближатися до щойно померлого і всієї цієї атмосфери пишного похорону, якщо тільки не станеться чогось надзвичайного.
— Ти значно миліша за ту дівчину, з якою вештався Дарлінґтон, — зауважив жрець.
Алекс не всміхнулася навзаєм.
— Мішель Аламеддін грає геть не у вашій лізі.
Чоловік лише дужче вишкірився.
— Не існує абсолютно нікого, хто грав би не в моїй лізі.
— Припини намагатися трахнути помічницю й починаймо, — гавкнув генерал.
Жрець подався геть із черговою посмішкою.
Алекс достеменно не знала, буде нахабно чи моторошно, якщо вона вдарить людину, котра стовбичить поруч із мертвим тілом, але мала намір забратися подалі від «Книги та змії» якомога швидше. Вона мусила залишатися гарною дівчинкою. Виконуй роботу. Виконуй як слід. їм із Доус не потрібні були неприємності, вони не хотіли давати Леті підстави розділити їх або втрутитися в заплановане. Досить уже того, що на їхньому шляху з’явився новий Претор.
Пролунав низький звук гонга. Буквоїди стояли за межами кола, опустивши на обличчя вуалі, — плакальники, вбрані в чорне, а в центрі залишилися тільки генерал, верховний жрець і мрець.
— «Там мудреці дозволили мені присісти, — взявся виводити жрець, і його голос луною розлетівся в приміщенні, — й гречно побесідувати з поважним мерцем».
— Хай там як, у цій цитаті йдеться про бібліотеки, а не про некромантію, — якось прошепотів їй Дарлінґтон. Із цієї фрази розпочинався кожний ритуал «Книги та змії». — Її висічено в камені в Бібліотеці Стерлінга.
Алекс не хотіла зізнаватися, що здебільшого гаяла час у Бібліотеці Стерлінга, дрімаючи в одному з читальних залів із закинутими на батарею ногами.
Жрець кинув щось у лампу над ними, і синюватий дим вистрілив угору над полум’ям, а тоді, схоже, заспокоївся й опустився до босих ніг статуй. Одна з кам’яних змій поворухнулася, її біла луска веселкою заграла у відблисках вогню. Змія поповзла до тіла, майже не помітна на тлі мармурової підлоги, а тоді заклякла, наче обнюхувала мерця. Алекс мало не вдавилася, коли вона стрибнула, широко роззявивши щелепи, і вчепилася небіжчикові в щиколотку.
Тіло стало звиватися, м’язи судомно стиснулися, і мрець застрибав металевою підлогою, як вуж на сковорідці. Змія розтиснула щелепи, і тіло Єшевського, підстрибнувши, всілося навпочіпки, широко розставивши ноги й упершись руками в коліна; воно чеберяло, наче краб, але з такою швидкістю, що в Алекс шкіра засвербіла. Обличчя мерця — чоловікове обличчя — розтягнулося в гримасі, очі нажахано вибалушилися, рот витягнувся донизу, як у театральної маски в трагедії.
— Мені потрібні паролі, — сказав генерал, коли тіло підстрибом рушило храмом, — надійні розвіддані, а не… — він змахнув рукою в повітрі, проклинаючи одним жестом склеп під куполом, студентів у мантіях і бідолашного мертвого Джейкоба Єшевського, — ворожіння на кавовій гущі.
— Ми дамо те, що вам потрібно, — люб’язно відповів жрець, — але якщо вас попросять розповісти про свої джерела…
— Гадаєте, я хочу, аби хтось узявся рознюхувати цю ілюмінатську дурню?
Алекс не бачила жерцеве обличчя під вуаллю, але його гнів ніщо не приховувало.
— Ми не ілюмінати.
— Позери, — зневажливо пробурмотів один із Буквоїдів біля Алекс.
«Це лише фасад», — подумала дівчина. Ці безцеремонні, буркотливі, страшенно ділові манери були просто прикриттям. Генерал не знав, на що погоджується, коли уклав угоду з «Книгою та змією», маючи серед знайомих когось із високопоставлених випускників. Що він собі уявляв? Що голос із потойбіччя пробурмоче якісь слова? Невже він гадав, що все відбуватиметься з гідністю? Але справжня магія мала ось такий вигляд — непристойний, занедбаний, збочений. «Ласкаво просимо до Єлю. Сер, так, сер».
Джейкоб Єшевський заціпенів. Глибоко й неприродно опустившись навпочіпки, він повільно розхитувався з боку в бік і злегка посмикував пальцями ніг; з рота тягнулася цівка слини, очі закотилися — він нагадував якусь гротескну гаргулію.