Алекс плеснула в долоні й потерла їх одна об одну, наче намагалася зігрітися, і, звичайно, на них затанцювали вогники.
— Ну ж бо, — пробурмотіла дівчина, звертаючись до них, до себе, досі непевна, чого саме просить і в кого про це благає. Непрохану магію, котра стала її прокляттям від самого народження. Дух бабці. Материні кристали. Кров відсутнього батька. — Ну ж бо.
Великий вовк стрибнув уперед. Алекс змахнула рукою — і його охопив вогонь, спалахнувши з тріском, схожим на удар батога. Решта тварин позадкувала.
Вона ще раз шмагонула навідліг, дозволяючи вогневі пульсувати в себе всередині, стати продовженням руки, страх і злість теж накрили її хвилею і знайшли вихід у синьому полум’ї. «Трісь. Трісь. Трісь».
— Що це? — закортіло довідатися Тернерові. — Що ти робиш?
Алекс достеменно не знала. Розпечені вогняні арки не розсіювалися. Коли відпускала їх, вони зависали в повітрі, звивалися, шукаючи напрямку, і нарешті знаходили одна одну, а тоді починали кружляти й замикати довкруг четвірки прочан коло, діамантово-біле й блискуче.
— Що це? — крикнув Тріпп.
Доус ззирнулася з Алекс, і її страх минув. Стерн побачила, як їй усміхається рішуче обличчя ученого.
— Це Колесо.
Земля під їхніми ногами здригнулася. Вовки стрибали на них і клацали зубами, ловлячи сині та білі іскри, розсипані вогнем Алекс. У дівчини під ногою з’явилася тріщина, і вона заточилася.
— Стій! — крикнув Тріпп. — Тобі слід зупинитися.
— Не треба! — загорлала Доус. — Щось відбувається!
Та Алекс не думала, що може зупинитися. Вогонь уже сипав іскрами крізь неї, і дівчина знала: щойно відпустить його — він випалить її зсередини. Не залишиться нічого, крім попелу.
Алекс озирнулася на «Чорний В’яз». Вовки полишили нападати на Дарлінґтона, щоб кинутися на розпечене колесо. Його роги зникли, а в руці хлопець тримав камінь. Стерн побачила, як він обережно поклав його на стіну.
«Я повернуся по тебе, — присягнулася Алекс. — Я знайду спосіб».
Земля під ними розкололася з оглушливим гуркотом. Вони впали, оточені водоспадом синього полум’я. Алекс побачила, що вовки теж попадали. Тварини горіли білим, вогонь охопив їхні тіла, перетворивши на розпечені комети, а потім дівчина не бачила вже нічого.
Це не лише наше право — вирушити в цю подорож, — але й наш обов’язок. Якби Гайрам Бінґем не піднявся на перуанські вершини, чи мали б ми тигель і можливість зазирнути за Серпанок? Наші здобуті знання не можуть залишатися суто академічними. Я заслужено можу відзначити витрачені час і гроші, щедрість Стерлінга, важку працю та кмітливість Джей-Джі-Ер, Лоурі, Бонавіта, численні руки, що долучилися до створення такого масштабного й складного ритуалу. Вони мали бажання присвятити себе проектові й кошти, щоб спробувати це. Тепер наш обов’язок — продемонструвати хоробрість їхніх поглядів, довести, що ми сини Єлю, законні нащадки людей дії, котрі збудували ці інституції, а не розбещені дітлахи, котрі комизяться від думки, що можна забруднити руки.
28
Алекс лежала на спині. У якийсь момент пішов дощ. Вона витерла з очей воду й сплюнула, відчувши смак сірки в роті.
— Мерсі! — крикнула, зриваючись на ноги, і закашлялася.
Рука була цілою і неушкодженою, але весь світ навколо крутився. Усе здавалося занадто пишним, занадто насиченим кольорами, вогні — занадто жовтими, а ніч була густою й соковитою, як свіже чорнило.
— З тобою все гаразд? — Мерсі була поруч із нею, мокра як хлющ від дощу, однак її соляним латам якось удалося зберегти форму.
— Зі мною все нормально, — збрехала Алекс. — Усі тут?
— Тут, — відповіла Доус, її обличчя блідо сяяло серед зливи.
— Ага, — озвався Тернер.
Тріпп сидів у болоті, обхопивши руками голову, і схлипував.
Алекс роззирнулася, намагаючись опанувати дихання.
— Я бачила когось тут, нагорі.
— Ти зупиняла метроном? — запитала Доус.
— Вибачте, — відповіла Мерсі. — Він наказав мені зупинити його. Я не знала, що мені робити.
— Це точно не ваша провина, пані Чжао.
— От лайно, — пробурмотіла Алекс.
Вона не знала, чого сподіватися, — вампіра, Сірого, якогось нового й захопливого упиря. Здавалося, з ними всіма легше впоратися, ніж із Майклом Ансельмом. Вони навчили Мерсі, як дати собі раду з непроханою нечистю, а не з живим чиновником.