— Але ми знайшли його. — Ці слова Доус промовила тихо, не відриваючи погляду від підлоги.
— Перепрошую?
Вона підвела очі, підборіддя смикнулося вперед.
— Ми знайшли Дарлінґтона.
— Ми повернули б його назад, — погодився Тернер. — Якби ви нас не перервали.
— Детективе Тернере, відтепер вас звільнено від виконання обов’язків Центуріона.
— О ні, — без жодної інтонації відповів детектив, — що завгодно, тільки не це.
Ансельм розчервонівся.
— Якщо ви…
Тернер звів руку.
— Не марнуйте повітря. Мені бракуватиме додаткової зарплатні, оце й усе. — Він затримався біля дверей і знову обернувся до них. — Це перша справжня річ, яку на моїй пам’яті спробував зробити хтось із Лети чи її членів, що розмахують чарівними паличками й одягаються в мантії. Що не кажіть, а ці двоє не здадуться без бою.
Алекс дивилася, як він іде. Його прощальні слова змусили її випростатися, але тепер гордість їй нічим не допоможе. Якщо вже на те пішло, вона ніколи не бачила, щоб хтось у товариствах розмахував чарівною паличкою, утім дівчина підозрювала, що в арсеналі Лети було кілька штук. Яких вона, можливо, більше ніколи не побачить. І це чомусь було найгіршим — не те, що її витурять з Єлю й позбавлять усіх пов’язаних із цим можливостей, а те, що її виженуть з «Іль-Бастоне» — місця, яке вона наважувалася вважати домівкою.
Вона пригадала Дарлінґтона з каменюкою в руці, який вічно намагався врятувати щось, чого не можна було врятувати. Невже через це вона не могла повернутися спиною до золотого хлопчика Лети? Через те, що він не здавався навіть перед безнадійною справою? Але що доброго вона зробила їм усім? Що сталося б із Дарлінґтоном, якби в Леті не залишилося нікого, хто боровся б за його порятунок? І що тепер буде з її матір’ю, після того як Алекс викинула псу під хвіст нагоду відхопити собі через Ансельма трохи грошенят Лети?
Хвиля гніву допомогла Алекс забути про безпомічність.
— Закінчуймо із цим швидше.
— Тобі так кортить стати вигнанкою з Райського саду? — поцікавився Ансельм.
— Я не шкодую про свій вчинок. Шкода лише, що ми провалилися. До речі, як ви нас знайшли?
— Пішов до «Іль-Бастоне». Там повсюди були ваші записки. — Ансельм витер краплі дощу з підборіддя, вочевидь, силою намагаючись залишатися спокійним. — Наскільки близько ви були?
Вона досі відчувала вібрацію Дарлінґтонової душі в долонях, її силу, що вирувала всередині. Досі відчувала той подзвін, удар сталі об сталь.
— Близько.
— Я казав вам обом, що будуть наслідки. Мені не хотілося опинитися в цьому становищі.
— Ні? — перепитала Алекс. Чоловіки на кшталт Ансельма чомусь весь час опинялися в цьому становищі. Хранитель ключів. Чоловік із молоточком. — Тоді вам слід було прислухатися до нас.
— Від цієї миті вам обом заборонено користуватися майном та активами Лети, — постановив Ансельм. — Після сьогоднішнього вечора, якщо ви поткнете носа бодай у якийсь із наших безпечних будинків, це вважатиметься злочинним проникненням. Якщо ви спробуєте скористатися якимось із рахунків, артефактів чи ресурсів, пов’язаних із Летою, вас звинуватять у крадіжці. Ви зрозуміли?
Ось чому він не повів їх до Халупки — місця, де Алекс колись уже знайшла притулок, де неодноразово перев’язувала рани, де Доус якось захистила її від Сендоу. Вона чула, як на вулиці під дощем їздять автівки, як галасують гуляки, повертаючись додому з якоїсь гелловінської вечірки.
— Мені потрібне усне підтвердження, — не вгавав Ансельм.
— Я зрозуміла, — прошепотіла Доус, щоками в неї струменіли сльози.
— Вам слід визначити для неї випробувальний термін, — сказала Алекс. — Уперед, виженіть мене. Нам усім відомо, що паршива вівця тут я. Лета не може дозволити собі втратити Доус.
— На жаль, міс Стерн, я не вважаю, що Лета може дозволити собі зберегти когось із вас. Рішення ухвалено. Зрозуміло?
Тепер у його голосі з’явилося щось різке: спокій бюрократа, що завжди дотримується правил, здавався перед злістю.
Алекс ззирнулася з ним.
— Так, сер. Я зрозуміла.
— Я не заслуговую твого презирства, Алекс. Я пропонував тобі допомогу, а ти дивилася мені в очі й брехала.
У дівчини вирвався гіркий сміх.
— Ви не пропонували мені допомогу, доки не дізналися, що в мене є дещо потрібне вам. Ви користувалися мною, а я ладна була стати вашою шльондрою за гарну ціну, тож не вдаваймо, що в цій угоді було щось шляхетне.