«Який у цьому сенс? — замислилась Алекс. — І чи потрібен тут сенс?» Вікна були втіленням краси, задоволення, гладеньких кінцівок, шовковистого волосся, гілок, що аж гнулися від цвіту, і все це ховалося в ученні про чесноти, було пам’яттю про людину. Але Стерн подобалося це життя, наповнене беззмістовною красою. Воно могло розсіятися, наче сон, тільки згадка про нього не зникне, як сон. Вона переслідуватиме дівчину решту її довгого посереднього життя.
Стіну під вітражем Тіффані підпирала якась дівчина, і Алекс намагалася не зважати на напад болю, який охопив її, коли вона помітила золотаве волосся й медову шкіру. Незнайомка скидалася на Геллі. І ніхто не мав такої засмаги напередодні зими.
Щиро кажучи, вона була точною копією Геллі.
Дівчина уважно розглядала Алекс сумними синіми очима. Вона була вбрана в чорну футболку й джинси. Серце в Стерн раптом зайшлося в грудях. Мабуть, у неї галюцинації — черговий симптом буквального похмілля від пекла.
Вона все знала, та нестримна надія оселилася в голові, перш ніж її вдалося зупинити. А що, як Геллі якось знайшла її з того боку Серпанку? Що, як вона відчула присутність Алекс у потойбіччі й вирвалася звідти, аби нарешті знайти її? Але Сірі завжди мали такий вигляд, як у мить смерті, а вона ніколи не забуде землисту шкіру Геллі й підсохле блювотиння на футболці.
— Мерсі, — прошепотіла Алекс, — ти бачиш ту дівчину під вітражем Тіффані?
Подруга вигнула шию.
— Чому вона витріщається на тебе? Ми з нею знайомі?
Ні, тому що Алекс стерла все своє минуле життя, гарні миті разом із поганими. Вона не поставила на комод фотографію Геллі. Ніколи навіть не згадувала її імені в розмовах із Мерсі. І дівчина, котра стояла під усіма тими янголами-не-янголами, не могла бути Геллі, тому що Геллі померла.
Білявка попливла до задніх дверей лекційної зали. Це здавалося тестом, і Алекс із біса добре знала, що має залишитися на своєму місці, взяти ручку, уважно слухати й конспектувати. Але вона не могла не піти назирці.
— Зараз повернуся, — шепнула вона Мерсі та схопила пальто, залишивши сумку й книжки.
«Це не вона». Алекс знала. Авжеж, знала. Вона штовхнула двері, що виходили на Гай-стріт. Уже наповзали сутінки: вечір у листопаді надходить рано. Алекс повагалася, стоячи на краю хідника й дивлячись, як дівчина перетинає дорогу. Асфальт здавався рікою, і переходити її вбрід не хотілося. Міст Гай-стріт немов плавав у повітрі над цією рікою, його крилата кам’яна жінка злегка обперлася на арку. Архітектор був Кістяником. А ще він спроектував і збудував їхню гробницю. Алекс не вдавалося пригадати його імені.
— Геллі, — гукнула вона стримано, непевно, налякано.
Та чого вона боялася? Що дівчина обернеться чи не обернеться?
Дівчина не зупинилася, просто перетнула провулок поруч із «Черепом і кістками».
«Відпусти її».
Алекс вийшла на дорогу й підтюпцем побігла за нею, наздоганяючи блискуче золотаве волосся, що рухалося вгору сходами, до саду зі скульптурами, де Стерн лише минулого тижня розмовляла з Мішеллю.
Геллі стояла під в’язами, мов жовте полум’я в синьому сутінковому світлі.
— Я сумувала за тобою, — сказала вона.
Алекс відчула, як усередині щось обірвалося. Це було неможливо. Мерсі бачила цю дівчину. Вона не була Сірою.
— Я теж за тобою сумувала, — відповіла вона. Голос звучав якось неправильно, хрипко. — Що це? Що ти таке?
— Не знаю. — І Геллі ледь помітно здвигнула плечима.
Це мала бути ілюзія. Пастка. Що вони такого накоїли в пеклі, що це стало можливим? У цьому була небезпека. Мусила бути.
Бажання не втілюються задурно. Смерть остаточна, навіть якщо твоя душа продовжує свою подорож — за Серпанок, до раю, до пекла, до чистилища чи якогось демонічного світу. Mors vincit omnia.
Алекс ступила крок, потім ще один. Вона рухалася повільно, наполовину очікуючи, що дівчина — Геллі — дремене геть.
Краєм ока вона помітила якийсь рух у гілках нагорі. Кучерявий Сірий, маленький мертвий хлопчик, скрутився там калачиком і шепотів щось собі під носа, звук був ледь чутний, мов шелест листя.
Ще один крок. Геллі була сонцем Каліфорніїї, ясні сині очі, дівчина з журнальної обкладинки. Цього не могло бути. Вони попрощалися серед крові та помсти в мілких каламутних водах річки Лос-Анджелес. Сила Геллі віднесла її назад до квартири, де лежало холодне тіло. Вона благала Геллі залишитися, а потім сама лягла, наполовину сподіваючись, що більше не прокинеться. А коли прокинулася, копи світили ліхтариком їй в очі, а Геллі, єдиний сонячний промінчик у її житті, зникла.