Кілька разів повільно вдихнула й змусила себе визирнути у вікно головної вітальні. Геллі — чи демон, який удавав із себе Геллі, — стояв на хіднику з протилежного боку вулиці. Як Алекс могла переплутати чудовисько із чимось справжнім? Геллі була наділена впевненою грацією спорсменки, врода додавала їй легкості, хай навіть їхні життя вже були потріпані. А он та штука з протилежного боку вулиці поводилася напружено, насторожено, ледве стримувала голод.
«Це я мала повернутися. Я мала покинути тебе напризволяще».
— Заткнися, — пробурмотіла Алекс.
Та вона не могла вдавати, буцімто ці слова були демоновою брехнею. У «Ґраунд-Зіро» померла не та дівчина.
Алекс узяла телефон і написала в чат: «Перед “Іль-Бастоне” стоїть білявка. Схожа на дівчину. ЦЕ НЕ ДІВЧИНА. Скористайтеся сіллю».
Однак краєм ока вона помітила рух на хіднику. Доус і Тріпп. Чи побачили вони її повідомлення?
Алекс завагалася. Вона не мала часу для рейду до арсеналу за сіллю і зброєю. Соляних перлин у неї не залишилося. Гаразд. Вона не могла просто стояти й нічого не робити.
«Ти вкрала моє життя. Ти вкрала мій шанс».
Дівчина здригнулася й розчахнула двері.
— Доус!
Демон стрибнув через дорогу, простісінько до Алекс на ґанку «Іль-Бастоне», його рухи були несамовитими, хаотичними, нелюдськими. Стерн напружилася, чекаючи удару.
Перестрибнувши через невисокий чорний паркан, демон заверещав і купою гупнувся на землю, його плоть укрилася пухирями від жмень солі, які кидали в нього Доус і Тріпп.
їй слід було здогадатися, що Памела Доус прийде підготована.
— Усередину! — крикнула Доус.
Повторювати Алекс двічі не довелося. Вона протупотіла сходами й повернулася до передпокою. Щойно Доус із Тріппом опинилися всередині, вони замкнули двері, а тоді мало не підскочили, коли із затильної частини будинку пролунав дзвоник.
Мерсі й Тернер стояли за дверима.
— Ми тут у безпеці? — поцікавився Тернер, скануючи очима коридор після того, як вони увійшли.
Алекс на думку спало дещо тривожне.
— Що ви бачили?
Тернер ходив із кімнати до кімнати, запинаючи завіси, наче очікував снайперського вогню.
— Мерця.
— О Господи, — задихнулася Мерсі.
Вона стояла біля вікна вітальні, витріщаючись на вулицю.
Геллі була там, але вже не сама. З нею був Блейк Кілі — із цілою, досконалою та чепурною, наче весільний торт, головою. І чоловік середніх років у дешевому з вигляду костюмі теж був там — руки схрестив на грудях і гойдався на п’ятках, наче вже все це бачив і не залишився враженим, — а ще високий сухорлявий хлопчина, котрому було щонайбільше двадцять п’ять.
— Спенсер, — пояснив Тріпп. — Ви… ви, народ, його бачите? Я думав, що в мене глюки.
Алекс упізнала їх усіх. Вона бачила їх у пеклі. Усіх їхніх жертв. Усіх їхніх демонів.
— Ми не зачинили двері, — хрипким наляканим голосом пояснила Доус. — Не завершили ритуал. Ми…
— Не кажи цього, — попросив Тріпп. — Не кажи цього.
Доус здвигнула плечима, обличчя в неї було бліде.
— Ми мусимо повернутися.
Це було наполовину запитання, благання, щоб хтось виправив її.
— Ну ж бо, — озвалась Алекс, — ходімо до бібліотеки.
Доус заховала долоні в рукави світшота.
— Якщо Ансельм…
Та Стерн розрубала рукою повітря.
— Якби Ансельм міг заблокувати нам вхід, то зробив би це. Це наш дім.
Доус повагалася, а тоді рішуче кивнула.
— Спершу ми щось приготуємо.
Доус узялася за каструлю курячого бульйону з галушками, а решту відправила нагору зі списком запитів для запису в Книгу Албемарля. Коли полиця в бібліотеці розчахнулася, Алекс із подивом виявила, що кімната здається просторішою, наче будинок знав, що більшій групі людей знадобиться більше місця.
Вони взялися за читання, кожен з охайним стосиком карток із записами, отриманих від Доус, з її, як здавалося Алекс, невичерпного запасу. Після того, що вони бачили й через що
пройшли, збиратися разом було занадто рано. їм потрібен був час, щоб скинути спогади одне одного, щоб відігнати в минуле всю скорботу й смуток, перш ніж подумати про наступний спуск. Але цієї розкоші в них не було.
Усі, крім Мерсі, досі страждали від наслідків першої подорожі. Алекс бачила ознаки. Усі тремтіли від холоду. У Тріппа під очима залягли тіні, а зазвичай рум’яні щоки запали. Дівчині раніше не доводилося бачити Тернера неідеальним, проте костюм у нього був пожмаканий, а на підборідді пробивалася щетина. Усі вони здавалися загнаними.