— Це не просто кіт, — пояснила Алекс, відчуваючи глибоко в горлі непроханий біль.
Одне з котових очей прикрашав шрам, а обурений вираз морди неможливо було сплутати. Ритуал обрав Космо Дарлінґтоновим захисником, утім Алекс сумнівалася, що кота справді так звали. Вона пригадала білого кота, якого побачила в спогадах старого. Як довго це створіння тут ошивалося?
— І вони нас справді захистять? — запитав Тріпп.
— Мали б, — повідомила Доус. — Якщо вам щось загрожує, лизніть зап’ястя, руку чи… думаю, будь-яке місце, куди дотягнетесь.
— Прекрасно, — озвалася Мерсі.
Доус стиснула губи.
— Альтернативні чари вимагають, щоб я видалила комусь гомілкову кістку й розмішувала нею.
— Ні, дякую, — промовив Тернер.
— Я можу зробити це цілком безболісно.
— Ні, дякую.
Алекс пригадала поштових нічних метеликів, якими Дарлінґтон скористався, щоб позбавити її татуювань; то був його подарунок, спроба показати їй, що неприродне може згодитися для чогось іще, крім того, щоб змушувати її страждати. Це була затишна магія дитячих фантазій. Дружні духи, що пропонували захист. Коти, змії та крилаті створіння, які охоронятимуть їхні серця. Вона запхала Космо до кишені поряд із коробочкою з написом «Гумове взуття Арлінґтона», яку тепер повсюди носила із собою, їй потрібно було, щоб магія врешті-решт спрацювала. Якщо вони могли повернути Дарлінґтона додому, якщо могли потягнути за собою тих демонів назад туди, де було їхнє місце… ну, хтозна, що ще було можливо? А раптом її більше не переслідуватимуть Геллі, Дарлінґтон та взагалі будь-хто. Може, правління Лети пошкодує її. Вона могла б запропонувати їм те саме, що Ансельмові. Алекс залюбки обміняє свої дари, якщо навзаєм їй залишать ключі до цього королівства.
— Як скоро ми зможемо спробувати повернутися? — поцікавилася вона.
Доус поклацала язиком, роблячи розрахунки.
— Місяць у повні за три дні. Нам слід дочекатися цього. Двері для нас відчиняться. Але цього разу буде нелегко.
— Нелегко? — недовірливо перепитав Тернер. — Я не хочу ще раз переживати кожну кляту хвилину найгірших миттєвостей ваших життів. Красно дякую.
— Я мала на увазі, що відкрити портал буде складніше, — пояснила Доус. — Тому що ми не матимемо переваг Гелловіну.
— Я так не думаю, — заперечила Алекс. — Він просто розчахнеться перед нами.
— Чому?
— Тому що щось із протилежного боку тиснутиме на нього, намагаючись вирватися. А от закрити його знову буде складно.
— Нам слід… — Доус пожувала щоку зсередини, наче зробила там запаси слів на зиму. — Нам слід бути готовими до… чогось гіршого.
Тріпп стягнув із голови бейсболку з емблемою Єлю, випустивши на волю скуйовджене волосся. Алекс помітила, що воно вже почало сягати нижче лоба.
— Гіршого?
— Демони люблять загадки. Вони люблять хитрощі. Вони не пустять нас назад до свого світу просто так, двічі розігравши той самий сценарій.
Тріпп мав такий вигляд, наче йому хотілося залізти до тигля й ніколи звідти не вилазити.
— Не знаю, чи я зможу ще раз зробити все це.
— У тебе немає вибору, — нагадала Мерсі.
Голос у неї був хрипкий, і Тріпп смикнувся, наче йому дали ляпаса. Та Алекс нарешті зрозуміла, чому він так страшенно не подобався Мерсі. Він був занадто схожий на Блейка. Тріпп не був хижаком: його єдина жорстокість була пересічною — лезом більших, ніж у решти, статків без розуміння, яку зброю він тримає в руках, — але напозір він був зшитий із того самого чепурного матеріалу.
— Усі ми маємо вибір, — заперечив Тернер.
Алекс розтулила рота, щоб посперечатися, — що вони не мають вибору, якщо хочуть жити далі без мук каяття, які досі мають не сплачені борги, — аж раптом відчула запах диму.
— Щось горить, — сказала вона.
Вони помчали донизу сходами.
— Кухня! — крикнув Тернер.
Та Алекс знала, що Доус не залишила плитку ввімкненою.
Перший поверх наповнювався димом, і коли вони спустилися до підніжжя сходів, Стерн побачила, як світяться у відблисках полум’я вітражі. Демони підпалили вхід до «Іль-Бастоне».
— Вони намагаються викурити нас! — сказав Тернер. Він уже тримав телефон у руці й набирав пожежну службу. — Де ваш вогнегасник?
— На кухні, — відповіла Доус, закашлявшись, і побігла за ним.
Алекс повернулася до Мерсі та Тріппа.
— Виходьте через затильні двері. / тримайтеся вдвох. Зачекайте мене на вулиці, гаразд?
— Гаразд, — погодилася Мерсі, рішуче кивнувши. — Рухайся, — наказала вона Тріппові.