Пожежна сигналізація «Іль-Бастоне» зайшлася вереском — жалібним, зболеним блеянням. Алекс дочекалася, доки Мерсі з Тріппом рушили коридором, а тоді помчала до кухні. Обігнала Доус і схопила вогнегасник. Якось їй уже доводилося скористатися ним, коли Лен готував бекон і в них на кухні зайнявся жир, але однаково тепер довелося помарудитися.
Тернер вихопив його в неї з рук.
— Уперед, — кинула Алекс.
Вона розчахнула вхідні двері. Вогонь пожер траву й живопліт. І з гуркотом облизував колони перед входом. Алекс здалося, наче вона теж горить, наче вона чує, як кричить будинок.
Демони стояли, освітлені вогнем, а їхні тіні позаду них, здавалося, дуркували й танцювали. Стерн почула, як засвистів вогнегасник, коли Тернер узявся боротися з полум’ям. Проте Алекс не зупинилася. Вона рішуче подалася до демонів.
— Алекс! — крикнув детектив. — Якого дідька ти робиш? Це саме те, чого вони хочуть!
Та штука, що вдавала із себе Геллі, вишкірилася. Тепер вона здавалася худішою, голоднішою. Більше подібною до Алекс. Проте не зовсім. Її пальці закінчувалися пазурами. Очі були темні та дикі, а в роті було тісно від зубів.
— Ти хочеш мене, дешева підробко? — закортіло довідатися Алекс. Вона лизнула язиком зап’ястя. — Ну, то ходи й візьми.
Та штука побігла до неї і заверещала, кинулася назад, її неоковирна посмішка зникла. Алекс помітила, як її власна тінь засовалася, наче в неї виросла сотня рук — ні, не рук, а змій.
Вони сичали й борсалися довколо неї, кидалися на демонів, що позадкували далі.
— Алекс, — озвалася та штука, яка називала себе Геллі — і вона знову стала Геллі, очі були синього кольору розбурханого моря й наповнені слізьми. — Ти обіцяла, що захистиш мене.
В Алекс серце защеміло в грудях, журба була занадто потужною, занадто знайомою. «Вибач мені. Вибач мені».
Змії звивалися, наче відчули її вагання. А тоді Алекс вдихнула й закашлялася, відчуваючи дим у повітрі й попіл, що залишався від її спаленої домівки. Вона почула тріскотіння гадюк, їхні хвости здригалися від люті, слугуючи попередженням.
— Останній виклик, — кинула вона не-Геллі. — Ви повертаєтеся туди, звідки прийшли.
Очі Геллі примружилися.
— Це моє життя. Ти самозванка.
Гаразд. Можливо, Алекс була не ким іншим, як злодійкою, що поцупила чийсь другий шанс. Але вона була жива, а Геллі — мертва, і Алекс збиралася захистити те, що належало їй, хай навіть не заслужила цього, хай навіть воно вже недовго залишатиметься її.
— Це не твоє життя, — відповіла вона тій штуці, яка не була Геллі. — І ти влізаєш на чужу територію.
Одна зі змій кинулася вперед, вона вкусила так швидко, що Алекс побачила не більше за туман, а тоді демон смикнувся, схопившись за щоку, від якої підіймався дим.
— Ти не зможеш так просто нас вигнати, — зарюмсала Геллі. Тепер вона майже скидалася на Лена — волосся скуйводжене, на лобі прищі. — Ми тебе знаємо. Ми знаємо твій запах. Ти просто засіб для досягнення мети.
— Можливо, — погодилася дівчина. — Але просто зараз я викидайло, і вам краще драпати звідси.
Алекс знала, що далеко вони не пішли. їхнім демонам потрібна була свіжа скорбота, щоб вижити в цьому світі. Вони повернуться й будуть краще підготовані.
Вона почула завивання сирен на вулиці, а коли розвернулася, побачила, що вогонь уже не облизує «Іль-Бастоне». Фасад будинку був підвуглений та вкритий плямами піни, каміння навколо дверей почорніло й курилося, наче будинок видихнув хмарку попелу. Вогонь на живоплоті й траві згас — його подолало Тернерове коріння. Могутній дуб. Корені немов утягнулися, доки Алекс дивилася на них. Її змії теж зникли.
Вона не могла розплутати клубок страху й тріумфу, які відчувала. Магія спрацювала, але де були її межі? Доки демони не повернуться до своєї бляшанки з надійно закрученою кришкою, вони не будуть у безпеці, та й як їм цього домогтися? І як вони пояснять це Преторові та членам правління? їй стало нахабства називати «Іль-Бастоне» своєю домівкою, та вона більше навіть не була членом Лети.
— Знайди решту, — наказав Тернер. — Я поговорю з вогнеборцями. Я їх викликав і досі служу в поліції, навіть якщо вас обох…
— Вигнали? — підказала Алекс.
Можливо, Претор навіть не здогадається, що вони були в «Іль- Бастоне», адже вогонь зайнявся ззовні. Та якщо він не просто похапцем зазирне досередини, то побачить недоїдки з їхньої вечері й усе, що вони залишили по собі. Дівчина не знала, чи серйозно Ансельм говорив про злочинне проникнення, і не хотіла цього перевіряти.