— А тепер, — сказав професор, улаштовуючись за столом із горнятком чаю, — розпочнімо.
— Я… Я маю щось підписати?
— Для вовчих перегонів? Ні, усім відомо, на який ризик вони наражаються. Саме тому масове перетворення відбудеться на суші. Гадаю, вони обрали, — він звірився з власними записами, — кондорів для повітряних перегонів наступного семестру.
Алекс намагалася збагнути те, що говорив Претор. Вона знала, що йому йдеться про ритуал «Вовчої голови», запланований на завтрашній вечір. Вони мали перекинутися на зграю і зробити повне коло в парку «Заснулий велетень». На початку навчального року не дозволяли робити спроби польотів, адже в минулому траплялося забагато інцидентів. Та Алекс припускала, що ритуал відкладуть, доки… ну, вона не думала про те, що Лета робитиме без Данте й Вергілія. Припускала, що Мішель Аламеддін запросять повернутися.
То чому ж Претор дивиться на неї так, ніби чекає, що вона витягне стос карток для записів і почне розмову про процедури духовної безпеки?
— Перепрошую, — озвалася вона. — Ви досі хочете, щоб я наглядала за вовчими перегонами?
Професор Велш-Вітлі вигнув брову.
— Я щиро сподіваюся, ви не чекатимете, що я глупої ночі потягну свої старі кістки до «Заснулого велетня». Ну ж бо, міс Стерн. Ваш звіт про «Рукопис» був дуже солідний. Сподіваюся, ви дотримуватиметеся цього стандарту.
Якого біса тут коїлося? Невже правління вичікувало з ухваленням рішення щодо виключення її та Доус?
Алекс відчула, як промайнула тривога. Було ще одне пояснення. Вона не бачила й не чула Ансельма, відколи він увірвав їхню мандрівку до пекла. А що, як він так і не повернувся до Нью- Йорка? Що, як йому не випало нагоди поговорити з Велшем-Вітлі або членами правління?
— Сер, перепрошую, — промовила дівчина, намагаючись опанувати себе, — я не мала часу підготуватися.
Кутики рота Велша-Вітлі поповзли донизу.
— Я визнаю, що ви маєте дар, міс Стерн, і напевно мені не слід було просити вас… демонструвати його для мене. Та вам слід зрозуміти, що я не робитиму поблажок лише через те, що ви народилися з незвичним талантом.
— Я ще раз перепрошую. Я… погано почувалася.
— Вигляд у вас точно не дуже, — визнав Претор. Він накрив бляшанку з печивом кришкою. Схоже, печиво було лише для обраних. — Але в нас є обов’язки перед товариствами, а місяць буде в повні в четвер. Зосередьтеся, міс Стерн. Будуть наслідки, якщо…
— Я буду там, — запевнила Алекс. Вона могла розпочати вечір із масового перетворення шістнадцятьох старшокурсників, а закінчити швиденькою прогулянкою в засвіти. — І я буду готова.
Велш-Вітлі не здавався переконаним.
— Надішліть мені свої записи електронною поштою, і ми можемо домовитися про зустрічі в Халупці, доки ремонтуватимуть «Іль-Бастоне». Я зробив запит на кошти в членів правління.
— Ви контактували з членами правління?
— Авжеж, контактував. І можете бути певні: якщо не виконуватимете своїх обов’язків…
— Аякже, так. Зрозуміла.
Алекс звелася на ноги й попрямувала до дверей, доки Велш- Вітлі не взявся за свої просторікування. Вона знала, що мусить спробувати залишитися й задобрити Претора, але мала побалакати з Доус.
їм якось удалося уникнути кулі, а це означало, що вони досі мають доступ до всіх ресурсів Лети. Можливо, їм поталанило.
А може, Майкл Ансельм розтринькав увесь свій талан.
34
Щось не так, — повідомила вона Доус, поспішаючи кампусом на зустріч із Тернером. — Претор нічого не сказав про Рукавичку чи дисциплінарні заходи.
— Може, Ансельм передумав?
— Він був розлючений, Доус. Він аж ніяк не міг вирішити дати нам іще один шанс.
— Ти думаєш, що… один із демонів…
— Перевір, якщо можеш це дізнатися, чи вдома він.
— І як я маю це зробити?
— Зателефонуй додому й удай, що ти його колега.
— Алекс!
— Дідько, Доус, невже я все мушу робити сама?
— Якщо «все» суперечить етиці, то так!
Алекс кинула слухавку. Вона почувалася нестямною, незахищеною, ніби за кожним рогом могла чекати не-Геллі. Чи Ітан. Чи Лінус Райтер. Демони не розумні, як сказала їй якось Доус, вони хитрі. Алекс замислилася, скільки людей те саме казали про неї.