— З тобою все гаразд? — поцікавився Тернер, коли ліфт поїхав угору.
Алекс кивнула.
— Що вас непокоїть у цьому хлопчині?
— Достоту не знаю. Він зізнався. Йому відомі деталі злочинів, і всі докази збігаються. Але…
— Але?
— Щось не так.
— Свербіж, — сказала дівчина, і Тернер витріщився на неї, а тоді потер підборіддя.
— Ага, — погодився, — це він.
Свербіж іще ніколи не зводив Тернера на манівці. Він довіряв своєму нутру, а тепер, мабуть, довіряв ще і їй.
Назустріч їм вийшла лікарка середнього віку з мелірованим білявим волоссям та модною стрижкою із чубчиком.
— Докторка Таркенян спостерігатиме, — пояснив Тернер. — Алекс знає батька Енді.
— Ви були однією з його студентів? — поцікавилася мозкоправка.
Алекс кивнула й пошкодувала, що Тернер не підготував її краще.
— Енді та Ед були дуже близькі, — повела далі лікарка. — Дружина Еда Лембтона відійшла понад два роки тому. Енді приїхав на похорон і вмовляв батька переїхати разом із ним до Арізони.
— Лембтона це не цікавило? — запитав Тернер.
— Його лабораторія тут, — озвалася докторка Таркенян. — Я можу зрозуміти цей вибір.
— Йому слід було прийняти синову пропозицію. Як не крути, докторантами він майже не цікавився. Він не вдумувався в усе це.
Алекс помітила, як ця думка схвилювала Таркенян.
— Ви його знали, — сказала Стерн.
Жінка кивнула.
— Багато років тому я писала разом із ним докторську. Боюся, ви не бачили його в найкращі часи. — Вираз її обличчя зробився суворішим. — Декана Бікмена я теж знала. Він цього не заслуговував.
Вона повела їх коридором на терасу, де спиною до приголомшливого краєвиду Нью-Гейвена в колісному кріслі сидів тридцятирічний чоловік у кайданках. Губи в нього були порепані, а пальці стискалися й розтискалися на бильцях, наче знали якийсь таємний ритм, та зрештою вигляд у нього був непоганий. Здоровий. Нормальний. Він мав темне волосся й коротку борідку з першими ознаками сивини. Скидався на чоловіка, котрий працює в мініброварні.
«Це могла бути я, — подумала Алекс. — Це була я». Вона познайомилася з деканом Сендоу в шпиталі. Була прикута кайданками до ліжка, адже тоді ще ніхто не знав, жертва вони чи підозрювана. Напевно, деякі люди досі намагалися дізнатися це.
Позаду Енді Лембтона низько над містом висіли сірі хмари. Дівчина бачила простори Нью-Гейвенського парку, Іст-Рок удалині, високий готичний шпиль вежі Гаркнесса, хоча вона сумнівалася, що з такої відстані можна почути дзвони.
— Чудовий краєвид, — зауважила Алекс, та Енді здвигнув плечима.
Вони сіли навпроти нього.
— Як ви, Енді? — поцікавився Тернер.
— Стомлений.
— Він спав? — запитав детектив у лікарки.
Алекс урвала його:
— Не говоріть так, наче його тут немає. Ви нормально спите?
— Ні, — зізнався Енді. — Умови тут не надто заспокійливі.
— Я бачила й гірше, — повідомила Алекс.
Чоловік здвигнув плечима.
— Мені тут не подобається.
— У шпиталі?
— У цьому місті.
Енді озирнувся через плече, ніби Нью-Гейвен підслуховував, наче намагався підкрастися до нього. Утім був спокійний, поводився розслаблено. Алекс замислилася, чи не накачали його ліками.
Тернер нахилився вперед, сперся ліктями на коліна й переплів пальці.
— Мені потрібно, щоб ви геть без записів, диктофона й нотаток поговорили з нами про те, що сталося; нічого із цього не зможе бути використано проти вас у суді.
— Чому? Я сказав вам, що скоїв.
— Я намагаюся зрозуміти.
Енді Лембтон перевів погляд на Алекс.
— І вона має допомогти вам зрозуміти?
— Правильно.
— Вона охоплена вогнем, — зауважив чоловік.
Алекс змусила себе не дивитися на Тернера, та знала, що вони обоє подумали про синє полум’я, яке обіймало її в пеклі.
— Я сказав вам, що скоїв це, — повторив Енді. — Чого ще вам треба?
— Мені лише треба прояснити кілька речей. Ми ретельно подивилися на ваш комп’ютер. Окрім абсолютно непримітного порно, у вашій пошуковій історії не виявили нічого вартого розмов. І нічого пов’язаного з професоркою Стівен чи деканом Бікменом.
— Можливо, я почистив її.
— Не почистили. І це теж незвично.
Енді знову здвигнув плечима.
— Як ви потрапили до будинку декана Бікмена? До кабінету професорки Стівен? — повів далі Тернер. — Ви переслідували їх? Стежили за ними?
— Я просто знав, як увійти.