— Мені потрібно було розірвати Дарлінґтонів зв’язок зі світом смертних до того, як ви, плутаники, звільните його душу з пекла й поєднаєте з тілом, — зізнався Ансельм. — Та, перебуваючи в колі, він був захищений. Утім приманка весь час була в мене під носом. Треба було просто створити халепу для його любоньки. Звичайно, тут він і прибіг. — Демон підвів руку. — А тепер завдання просте.
Уперед вирвалася арка розпеченого помаранчевого вогню. Алекс відчула, як той вогонь, засичавши, пролетів повз плече, обпікаючи плоть. І прицільно влучив у Дарлінґтона.
— Ні! — закричала дівчина.
Вона кинулася до Ансельма, дозволивши силі Сірих наповнити себе. Кинула чоловіка на стіну й почула, як тріснула його шия.
Сірі в голові заверещали. Адже Ансельм був демон. Адже він був їхній убивця. Адже вона теж була вбивця. Гарпер і Деніел Арлінґтони вискочили з її тіла, залишивши дівчину слабкою та захеканою.
Ансельмова голова повисла на зламаній шиї, та він лише вишкірився й знову підвів руку — полум’я стрибнуло вперед. Алекс покопирсалася в кишенях і кинула в нього хмарку солі, насолоджуючись демоновим репетом, коли його шкіра вкрилася пухирями. Принаймні до цього він був уразливий. Вона витратила на нього решту запасів солі, але знала, що нізащо не зможе по-справжньому знищити Ансельма. Без кілка або соляного меча це не вдасться — а може, навіть вони не спрацювали б. Цей демон був не такий, як решта.
Змії Алекс стрибнули вперед і вчепилися тремкою збуреною масою в Ансельмове тіло.
— Притримайте його! — узялася благати дівчина, хай навіть гадки не мала, чи розуміють вони її.
Вона побігла до Дарлінґтона. Оголений хлопець лежав на сходах, шрами на його тілі сяяли вже не так яскраво, прикрашене коштовностями ярмо на шиї різко контрастувало зі шкірою. Її змії лежали почорнілими звивистими купами, обпалені Ансельмовим вогнем.
Алекс уклякла на сходах.
— Дарлінґтоне? — Його шкіра була гарячою на дотик, але дівчина відчувала пучками пальців, що вона вистигає. — Ну ж бо, Денні. Залишся зі мною. Розкажи мені, як навести лад.
Золотаві Дарлінґтонові очі розчахнулися. їхнє світіння згасало, робилося каламутним.
— Стерн… — Його голос здавався віддаленим, наче ледь чутна луна. — Коробочка…
Якусь мить Алекс не розуміла, про що він, а потім кивнула. Коробка від «Гумового взуття Арлінґтона» лежала в кишені пальта. Вона завжди носила її із собою.
— Я триматимуся, доки зможу. Прийди до пекла. Поверни мені душу.
— Рукавичка…
— Послухай, Колесоходко. Коло — це двері.
— Але…
— Ти двері.
Геллі так само описала Алекс у ніч своєї смерті. Навіщо чекати? Саме цього Дарлінґтон просив, коли вона розповіла йому, що вони збираються випробувати Рукавичку. А що, як він намагався пояснити, що їй не потрібно йти цим шляхом, що портал видніється просто навпроти неї — тріщина між світами, крізь яку вдасться прослизнути лише їй? «Як хочеш, Колесоходко. Ти вибираєш па в цьому танці».
— Залишайся живий, — попросила вона й змусила власне тіло піднятися сходами.
Без Сірих вона була повільнішою, зболене тіло стало незграбним. Але в кишені пальта лежала сувенірна коробочка, яка здавалася другим серцем, живим органом, що бився в грудях. Дівчина не знала, чи Ансельм рушить за нею. Він не мав на це жодних причин. І гадки не мав, що вона зібралася робити; він зосередився на Дарлінґтоні, на потребі знищити його. Якщо вона не поквапиться, він спалить хлопцеве тіло живцем, перш ніж вона бодай спробує повернути до нього душу. Якщо їй це взагалі вдасться. Якщо це не чергова помилка, яка вб’є їх обох.
Алекс на хитких ногах подолала коридор і побачила мерехтіння кола, тепер тьмянішого й розірваного в кількох місцях. Але там, де воно було яскравішим, вона помітила інший «Чорний В’яз», той, який бачила в пеклі, — зруйновану гору каміння.
У цьому світі, у її світі, там не було нічого, крім роззявленої дірки в підлозі. Якщо вона впаде, то переламає собі ноги, а може, і спину. Часу на роздуми не було. «Для нас відкриті всі світи».
— Сподіваюся, ти не помилився щодо цього, Дарлінґтоне.
Алекс почовгала далі від дверей. Один крок, два. Стрибнула. Жар обпалив її зсередини, коли вона перетнула коло. Та на підлогу дівчина не впала. Натомість виявила, що суне запилюченою кам’янистою землею. Вона досі бачила мерехтіння навколо, але тепер опинилася в демоновому світі.