— Я справді сумувала за можливістю й гадки не мати, про що ти говориш, — поглузувала Алекс. І це було щиро. — Але не впевнена, що нам хочеться починати мандрівку до пекла, почуваючись страшенно нещасними й розбитими.
— Є ще Войнич, — підказала Доус. — Але не знаю, як до нього дістатися.
— Чому з усіх речей нам потрібен Войнич? — не зрозуміла Мерсі.
Про рукопис Войнича чула навіть Алекс. Після оригінальної Біблії Ґутенберґа це була, напевно, найвідоміша книжка в Байнеке. І побачити її достоту було складніше. Біблію завжди демонстрували в скляній вітрині фоє, щоденно перегортаючи по сторінці. А от Войнича ретельно охороняли й пильнували.
— Тому що це загадка, — пояснив Дарлінґтон. — Нерозбірлива мова, код, який неможливо розгадати. Саме для цього його й було створено.
Мерсі згорнула свій записник, голосно ляснувши обкладинкою.
— Зажди хвилину. Просто… Ти кажеш, що рукопис Войнича було створено, щоб демони потрапляли до пастки? Науковці століттями розмірковують про це!
Дарлінґтон здвигнув плечима.
— Підозрюю, академіки теж потрапляють до пастки.
Та Доус мала рацію. Дістатися до чогось, крім цифрової копії, було майже неможливо, годі вже й говорити про те, щоб винести рукопис із Байнеке. Про це можна було забути.
— А як щодо П’єра Ткача? — запропонувала Мерсі.
Тернер відкинувся назад і схрестив руки.
— Це має бути гарна ідея.
Та Доус постукала ручкою по губах.
— Це цікава ідея.
— Власне, геніальна, — виправив її Дарлінґтон.
Мерсі всміхнулася.
— Ніхто не хоче розповісти мені й Тернерові, хто такий П’єр і що саме він тче? — поцікавилась Алекс.
— Ткачем володів «Рукопис», — пояснила Доус. — Ним користувалося кілька лідерів культів та вдаваних гуру, аби привабити прихильників. П’єр Бернард був останній, тому ім’я й залишилося в історії. Фокус у тім, щоб переконатися, чи Ткач сплете правильне емоційне павутиння.
— І це може стати пасткою для демонів? — запитав Тернер.
— Лише тимчасово, — визнала Доус. — Усе це… дуже ризиковано.
— Не так ризиковано, як не робити нічого. — Алекс більше не хотілося базікати. Вони не могли чекати наступної повні. — Я не збираюся дозволяти цим штукам бігати за нами і їсти наші серця, аж доки вони не визбирають нас одне за одним.
— Вони лише робитимуться дедалі сильнішими й кмітливішими, — повідомив Дарлінґтон. — Особисто мені не хотілося б побачити, як вас усіх з’їдять, а потім ще й мати справу з купкою вампірів із вашими обличчями.
— Гаразд, — озвався Тернер. — Ми скористаємося П’єром- чортзна-чим. Заженемо їх до пастки й потягнемо вниз за собою. У мене досі є підозрюваний у вбивствах, який був… заохочений, якщо не змушений, допомогти у вчиненні двох жахливих злочинів та плануванні наступного. Я не можу вмовити людей пом’якшити йому покарання, бо до справи були залучені демони.
— Він був у стані афекту, — підказав Дарлінґтон. — Так до нього поставляться поблажливо. А те, були чудовиська справжніми чи уявними, не впливає на результат.
— Скажімо, я прикрию на це очі, — повів далі Тернер. — Але в підвалі «Чорного В’яза» лежать рештки трьох зниклих людей, і кінець-кінцем хтось почне їх розшукувати. Підозрюю, що Ансельмова дружина розмірковує, чому він не повернувся додому, хай навіть демон тинявся довкола, вдягаючись у його костюми й користуючись його кредиткою.
Тіла в мішки. Винайняти автівку й змінити на ній номери, щоб перевезти трупи. Кремувати в тиглі в неробочий час в «Іль- Бастоне». Вичистити машину. Скинути її. Алекс знала, що саме їм слід робити. Як і Тернер. Але також вона знала, що він не збирається про це говорити. Може, він і вбив Кармайкла холоднокровно, але досі залишався поліціянтом і не збирався брати участь у прикритті злочину.
— Ми про це попіклуємося, — кинула дівчина.
— Я не прибиратиму ваш безлад.
— Вам не доведеться.
Вигляд у Тернера був непереконаний.
— Я візьму з вас слово. А тепер щодо всіх ваших розмов: ви не розповіли, що сталося на вулиці, на хіднику перед цим будинком. Я бачив, як демон розірвав навпіл іншого демона. Я бачив тебе, вкриту вогнем, який не мав би існувати в нашому світі, і бачив, як ти скористалася ним, щоб контролювати Деніела. Хтось збирається все це пояснити?
Дарлінґтон здвигнув плечима й потягнувся за добавкою супу.
— Якби могли, пояснили б.
Тернерів вираз обличчя підказав Алекс, що детектив вважає, наче Дарлінґтон бреше.
І вона теж так вважала.