Вона рушила простісінько до спальні Данте. На Алекс чекала робота.
— Дитинко! — вигукнула мати, піднявши слухавку, і Стерн відчула знайому хвилю щастя та зніяковілості, яка завжди супроводжувала мамин голос. — Як ти? Усе гаразд?
— Усе чудово. Я думала про те, щоб приїхати додому на День подяки.
Мерсі з Лорін планували подорож до Монреаля з кількома знайомими Лорін зі студентського театру. Вони запрошували й Алекс, але дівчина не купалася в грошах, а якщо переживе другий спуск та всі його наслідки, то скористається своїми заощадженнями для поїздки до Лос-Анджелеса.
Довга пауза. Алекс могла уявити, як Міра ступає їхньою старою вітальнею, поволі лякаючись.
— Ти впевнена? Я радо побачуся з тобою, але хочу переконатися, що це здоровий крок уперед для тебе.
— Усе гаразд. Я лише приїду на кілька днів побачитися.
— Справді? Це буде чудово! Я знайшла нову цілительку й думаю, що вона може здійснити з тобою дива. Вона прекрасно очищує негативну енергію.
«А як щодо демонів?»
— Авжеж. Звучить мило.
Чергова пауза.
— Ти впевнена, що все гаразд?
Варто було дужче протестувати проти цілительки.
— Так і є. Люблю тебе й не можу дочекатися, коли ми побачимося, і… гаразд, не те щоб я не могла дочекатися, коли ми їстимемо індичку, але можу вдати.
Мірин сміх був такий легкий, такий світлий.
— Тобі сподобається, Ґелексі. Я приготую твою кімнату.
Вони попрощалися, і Алекс залишилася сидіти біля вікна, на вітражі якого місяць світив серед ковдри скляних синіх хмар, ніколи не зростаючи й ніколи не спадаючи. Коли Алекс була маленькою, вона шукала в материних рисах якийсь натяк на себе саму й нічого не знаходила. Лише раз вони сиділи пліч-о-пліч у ліжку босоніж, і вона помітила, що в них однакові ступні: другий палець довший за великий, а маленький притулився скраю, наче запізніла думка. Це переконало її. Вона належала цій людині. Вони були з однакового тіста.
Але цього було недостатньо. Де спільне почуття гумору? Талант на кшталт шиття, співу чи хисту до мов? Алекс думала про те, як мати йде вулицею, сяючи надією. Та вона сама завжди залишалася в тіні.
їй хотілося попросити матір поїхати на кілька днів, залишитися в Андреа, утім зробити це, не наганяючи паніку, було неможливо. А якщо сьогодні вночі вона облажається, усе це більше не матиме значення.
Алекс перевірила телефон. Досі жодного повідомлення від Тернера. Вона не збиралася телефонувати, не хотіла ризикувати, що схилить шальки терезів не на той бік. Те, що вона попросила його зробити, не було злочином, але й близько не стояло біля чесності; Тернерова доброчинна жилка була занадто вираженою, як на неї.
— Що саме ти плануєш? — поцікавився він, коли Стерн знайшла його в арсеналі минулого вечора.
— Справді хочете знати?
Він довго це обмірковував, а тоді сказав:
— Абсолютно не хочу.
Не прохопившись більше жодним словом, детектив знову ліг і натягнув ковдру на голову.
— Але ви зробите те, про що я попросила? — не вгавала Алекс. — Зателефонуєте?
— Іди спати, Стерн. — Ось і вся відповідь.
Тепер вона подивилася на телефон і набрала вдвадцяте за сьогодні Тріппів номер. Без відповіді. Скільки людей ще помре, перш ніж це закінчиться? Скільки тіл вона залишить по собі?
Алекс повагалася, стискаючи телефон у руці. Наступний дзвінок міг урятувати її чи досить-таки буквально приректи.
Ітан узяв слухавку після першого гудка.
— Алекс! Ти як? Ідеш побачитися з Райтером?
Дівчина прикипіла поглядом до скляного місяця.
— Це дзвінок ввічливості. З мене годі бути твоєю дівчинкою на побігеньках. Я збираюся працювати на Лінуса Райтера.
— Не будь дурненькою. Райтер — поганий вибір. Він…
— Ти не можеш його зупинити. У тебе в арсеналі немає зброї, здатної на це.
— Те, що ти кажеш, дуже серйозно, Алекс.
— Я збираюся розповісти йому всі найдрібніші деталі про твою організацію і твоїх поплічників.
— Твоя мати…
— Міра під його захистом.
Принаймні могла бути.