Вона знала, що Доус навіть думати не може про те, що доведеться знову втратити Дарлінґтона, та їй не спадало на думку, що дівчина може перейматися ще й її поверненням.
— Я не залишу тебе там, унизу, — гарячкувато запевнила Доус.
Алекс сказала таке Деніелові. У цьому світі легко було розкидатися обіцянками. То чому б не дати ще одну?
— Ми всі повернемося, — заприсяглася вона.
Дівчина ляпнула закривавленою долонею по арці, і Доус залишила поверх відбитка власну кров. Двері розчинилися, золоті літери Селінового імені зникли, змінившись загадковим алфавітом.
— Я… — Доус витріщилася на письмена. — Тепер я можу це прочитати.
«Учений». Які знання Доус принесла із собою після першого спуску? Про які жахіття може дізнатися цього разу, коли вони йтимуть дорогою до пекла?
— І що там написано? — запитала Алекс.
Доус зблідла, вуста її стиснулися.
— Ніхто не вирветься.
Стерн намагалася не зважати на дрож, що охопив її після цих слів. Вона вже чула їх під час першого спуску, коли побачила Дарлінґтонову демонічну половину, ката в його шкірі.
Вона завагалася.
— Доус… якщо все піде не так, як ми планували… дякую, що піклуєшся про мене.
— Я переконана, ти мало не померла кілька разів, відколи ми знайомі.
— Це має найбільше значення.
— Мені це не подобається, — відповіла Доус, знову кинувши погляд на ті золоті літери. — Це нагадує прощання.
«Невже я була тут?» — замислилась Алекс. Може, вона померла разом із Геллі? Чи була вона колись чимось більшим за привид, який тинявся цими місцями?
— Не втопися, — сказала вона й змусила себе піти далі, повернутися через нішу, де ретельно намагалася уникнути поглядів на стінопис з Альма-матер, а потім праворуч, де почалося коло. Настав час замкнути петлю.
Дівчина подивилася на вітраж із Даниїлом у ямі з левами. Невже цього разу вона — мучениця? Чи поранена тварина із шипом у лапі? А може, зрештою, просто солдат? Розріз уже був не надто добрий, тож вона знову шмагонула по долоні й розмастила кров склом. Воно зникло, наче бібліотека тільки й чекала, коли її погодують. Алекс дивилася в порожнечу.
Зачекала, і серед тиші здалося, наче вона відчуває щось, що мчить до них. За мить почула стишене гудіння метронома. Ступила перший крок на подвір’я.
Цього разу вона була готова до того, як струсонеться будинок, як затремтить каміння під ногами, засичить і вкриється бульбашками вода в переповненому фонтані, як засмердить сіркою. Просто поперед себе Алекс бачила Тернера, котрий прямував до неї, Доус праворуч, Дарлінґтона ліворуч.
Вони зустрілися в центрі подвір’я, і Доус звела руку, наказуючи всім зупинитися. Та за фонтан ніхто не схопився. Натомість Дарлінґтон кивнув Мерсі, і вона вийшла вперед, тримаючи високо вгорі витончене срібне веретено. П’єр Ткач. Мерсі вколола себе в пучку пальця, як дівчинка з казки, готова заснути на сотню років.
Натомість веретено тріснуло, а зсередини з’явилася липка біла маса. Яєчний мішок.
— Я колись казав, як ненавиджу павуків? — поцікавився Тернер.
Крізь кокон із павутиння висунулася тонка нога, потім іще одна, вони були такі делікатні, крихітні, що скидалися на волосини. Алекс почула тихе сопіння, і Мерсі задихнулася, коли яєчний мішок розірвався — і з її рук полився водоспад малесеньких павучат. Дівчина заверещала й впустила веретено.
— Пригніться, — сказав Дарлінґтон, присідаючи.
Голос у нього був спокійний, та Алекс знадобилася вся сила волі, щоб не поворухнутися, коли павуки линули землею, розповзаючись, мов пляма. Деніел притиснув долоню до бруківки, дозволяючи павукам перелазити через пальці.
— Нехай вони вас укусять.
Тернер завів очі до неба й пробурмотів щось собі під носа. Потім присів і занурив руку, його прикладом скористалася Доус, і Алекс змусила себе вчинити так само.
Від відчуття тих тонесеньких ніжок на шкірі хотілося закричати. Укуси не були болючими, та дівчина бачила, як набрякає в тих місцях шкіра.
На щастя, павуки швидко рухалися й переповзли на стовбури дерев, розкидали срібні пасма в повітрі, дозволяючи вітру підхопити їх.
Минулої ночі вони по черзі скористалися веретеном, клубок павучого шовку падав незграбною купою. Чарівним він не був, але значення мало саме плетіння, наповнення його власним фокусом, постійно повторюваною тією самою фразою: «Зроби пастку. Зроби пастку зі страждання». У минулому веретеном користувалися для створення приворотних і любовних чарів, аби об’єднати групи людей, зробити їх відданими одне одному, поцупити їхню волю. А це був геть інший зв’язок.