Вона змусила себе піти до машини.
— Алекс, ні! — скрикнула Доус і схопила її за руку. — Це може бути пастка.
Алекс вирвалася.
Водійські дверцята були незачинені, а всередині автівка аж блищала.
Він залишив ключі в бардачку. Вони важко лягли в долоню Алекс.
— Дай їх мені, — попросив Дарлінґтон.
Дівчині хотілося б наважитися на суперечку, та вона була занадто налякана. Тож кинула ключі йому в руку.
Вони зібралися навколо багажника, і Дарлінґтон вставив ключ до замка. Кришка із зітханням відімкнулася. Хлопець підштовхнув її вгору.
Доус тоненько безпомічно скрикнула.
Мішель Аламеддін лежала, скрутившись калачиком, на боці; складені долоні під підборіддям, наче вона молилася й заснула.
Алекс на крок позадкувала. Чергова смерть, яку можна покласти до її ніг. Мішель Аламеддін, яка застерігала їх від використання Рукавички, яка для цього вирвалася з обіймів смерті.
— Мені шкода, — промовила Алекс, судомно ковтаючи повітря. — Мені так, трясця, шкода.
Вона втратила рівновагу й важко гупнулася на гравій.
«Мені шкода». Ці самі слова вона сказала Мерсі того ранку, прощаючись із нею біля воріт ДжЕ. Подрузі кортіло змити із себе нічний сморід сірки, знову загорнутися в плетиво й вельвет. Вона ще раз згадала про свої плани на День подяки.
— З тобою все гаразд? — запитала Алекс біля воріт, а коли Мерсі лише опустила погляд на черевики, додала: — Минулої ночі ти врятувала мені життя.
— Ти врятувала мене. Я врятувала тебе, — відповіла Мерсі.
Але на Стерн вона не дивилася.
Мерсі хотілося пригод, нагоди зазирнути за межі звичного світу. А Алекс зробила з неї вбивцю.
— Я думала, це буде інакше, — зізналася Мерсі, і дівчина помітила, що вона змагається зі слізьми.
— Мені шкода.
— Справді?
— Ні, — визнала Алекс. їй потрібен був шлях на волю, і вона знайшла його. — Та я вдячна.
— Дякую, — кинула Мерсі, заходячи у ворота.
— За що?
— За те, що не збрехала мені.
У Мерсі було сумління. Вона вірила в єдиного Господа. їй не вдасться забратися подалі від смерті, не дозволивши тій залишити пляму на своєму серці. Та це не завадило Алекс скористатися нею. І ніколи не заважало. А тепер Мішель Аламеддін була мертва.
Алекс відчула на плечі Дарлінгтонову руку.
— Опусти голову між коліна. Намагайся дихати.
Алекс затиснула очі долонями.
— Це я притягнула його сюди.
— Райтер уже був тут, — заперечив Дарлінґтон. — А його вірним другом була Мішель.
— Що? — жахнулася Доус.
Алекс витріщилася на нього.
— Ти про що взагалі?
— Гадаю, він найняв її, коли вона навчалася в аспірантурі. Я склав два і два, коли читав її щоденник часів Лети. Напевно, до неї були інші.
— Вона знала, де розташована Рукавичка? — перепитала Доус.
— Цього я не знаю, — відповів хлопець. — Не знаю, чим саме він поділився з нею. Райтер знав про товариства. Він украв життя Кістяника. Він знав про Лету. Але не міг заходити до захищених приміщень, тож мусив знайти когось, хто наглядатиме за Рукавичкою.
Алекс подумала про Мішель, яка сиділа у вітальні, завжди розмовляла по телефону, трималася подалі від їхніх пошуків інформації, та ніколи не виходила з гри остаточно. Пригадала шок Мішелі, коли розповіла їй, що вони знайшли Рукавичку, як та наполягала, що їм не слід нею користуватися. Це вона так застерігала Алекс чи виступала від імені Райтера? Мішель, яка збрехала про причину свого перебування в кампусі, яка пішла за Алекс і Мерсі до аудиторії. Мішель із чепурним шаликом на шиї, у светрі з високим комірцем. Невже він живився нею?
— Вона б цього не зробила, — не йняла віри Доус. — Вона б не працювала на демона.
Але ж могла. За гарну ціну. Мішель побувала на іншому боці, коли намагалася вкоротити собі віку. Вона досить чітко сказала Алекс: «Я ніколи не повернуся назад».
Алекс зрозуміла таку присягу.
— Він пообіцяв їй безсмертя.
— Це не має жодного сенсу! — Тепер Доус майже кричала, на щоках у неї блищали сльози. — Він демон. Він мав би з’їсти її душу. Він…
— Пеммі, — лагідно урвав її Дарлінґтон, — їй хотілося вірити, що вона може жити вічно, і саме це він їй сказав. Іноді історія має значення.
— Ми не пхатимемо її до підвалу, — сказала Алекс, піднявшись на ноги. — І не закопуватимемо.
Вона не збиралася ховати Мішель Аламеддін так, як Райтер ховав інших жертв. Як він поховав би саму Алекс, якби вона не втекла достатньо швидко й далеко тієї жахливої ночі.