Важкі двері відчинилися до вигадливого кам’яного входу, прохолодна темрява подарувала бажане полегшення після спеки. Сірий у штанах у вузьку смужку радісно наспівував щось собі під носа в коридорі, роздивляючись скляну вітрину із чорно-білими світлинами. Інтер’єр «Сувою та ключа» був навдивовижу важким порівняно з повітряним фасадом, — грубе каміння, помережане мавританськими арками. Здавалося, наче вони увійшли до печери.
Алекс вихопила ключі з руки Роббі, перш ніж він устиг передумати.
— Почекай, будь ласка, на вулиці.
Цього разу він не заперечив, лише завзято сказав:
— Аякже! Не поспішайте.
Коли двері за ними зачинилися, Алекс сподівалася почути лекцію або принаймні побачити, як сердито насупиться Доус, але та мала замислений вигляд.
— Що таке? — поцікавилася Стерн, коли вони рушили коридором до святилища.
Доус здвигнула плечима, і здалося, наче вона досі вбрана в один зі своїх важких світшотів.
— Ти говорила, як він.
Невже Алекс удавала із себе Дарлінґтона? Вона підозрювала, що так і було. Щоразу, коли вона говорила з авторитетністю Лети, це насправді був його голос, упевнений, переконливий, сповнений знання. Такою вона насправді ніколи не була.
Алекс відчинила двері до ритуальної зали. То було просторе приміщення у формі зірки в серці гробниці, зі статуєю лицаря в кожному із шести гострих кутів і круглим столом у центрі. Проте стіл насправді був зовсім не столом — це були двері, прохід туди, куди ти хотів потрапити. А також до деяких місць, куди не хотів.
Алекс погладила рукою напис на його краю. «Ми в змозі освітить цю темну землю, ми в змозі оживить цей мертвий світ». Тара стояла біля цього стола перед тим, як її вбили. Вона була тут чужою, так само як Алекс.
— Спрацює? — запитала дівчина. — Цей нексус нестабільний.
Саме тому Слюсарі скористалися психоделіками, саме тому вимушені були покластися на міську дівчину та її хлопця-дилера, котрі змішали їм спеціальне зілля, що відкриватиме портали й полегшить перехід до інших земель.
— У нас немає Тариного таємного соусу.
— Не знаю, — озвалася Доус, кусаючи губу. — Я… я не знаю, що ще спробувати. Ми можемо зачекати. Нам слід так і вчинити.
їхні погляди зустрілися над великим круглим столом, буцімто зробленим із дощок стола, за яким колись збиралися лицарі короля Артура.
— Нам слід, — погодилась Алекс.
— Але ми не збираємося чекати, чи не так?
Стерн похитала головою. Уже понад три місяці спливло після похорону Сендоу, після того, як Алекс поділилася своєю теорією про те, що Дарлінґтон не помер, а застряг десь у пеклі, він став демоном-джентльменом, що так нажахав мертвих і всіх чудовиськ, котрі зібралися за Серпанком. За виділений їм час вони з Доус не дізналися нічого, що підтвердило б, нібито це не просто марний оптимізм. Утім це не зупинило дівчат від спроб вигадати спосіб, аби дістатися до Дарлінґтона. «Ґалаксіас». Ґелексі. Крик із протилежного боку Серпанку. На що буде схожою потреба знову стати ученицею? Знову бути Данте? Місяці пошуку Рукавички не дали жодного результату, і це могло теж нічого не дати, та вони принаймні спробують. Ансельм був батьком вихідного дня — ретельно стежив за ними з Нью-Йорка, але дозволяв мати власні справи. Не слід було розраховувати, що новий Претор чинитиме так само.
— Встановімо захисти, — запропонувала Алекс.
Вони з Доус працювали разом, насипавши сіль Соломоновим вузлом: звичайне коло не спрацювало б. Теоретично вони відкривали портал до пекла чи принаймні до котрогось його закапелка, і, якщо Дарлінґтон нині був більше демоном, ніж людиною, їм не хотілося, щоб він поскакав кампусом із такими, як він, новими друзяками.
Кожна лінія вузла торкалася іншої, тож сказати, де розпочиналася ця фігура, було неможливо. Алекс звірилася з малюнком, який скопіювала з книжки про духовне стримування. Вочевидь, демони полюбляли загадки й ігри, тож вузол мав відволікти, доки їх проженуть чи (як у Дарлінґтоновім випадку) закують у кайдани із чистого срібла. Принаймні Алекс сподівалася, що це чисте срібло. Вона знайшла їх у шухляді в арсеналі й щиро сподівалася, що Лета не заощадила. А що, як пекельне створіння знову спробує вирватись? Вони поклали коштовний камінець на кожну сторону світу: аметист, сердолік, опал, турмалін. Маленькі блискучі дрібнички, щоб стримати монстра.
— Вигляд у них не дуже, еге ж? — запитала Алекс.
Доус лише дужче прикусила губу.
— Усе буде гаразд, — запевнила Стерн, не вірячи жодному слову.