— Що далі?
У коридорі вони насипали лінії із солі що пів метра — додаткові вартові на той випадок, коли раптом щось таки прорветься крізь вузол. Остання лінія була світло-коричневою. Сіль, змішана з їхньою кров’ю, — остання лінія оборони.
Доус витягнула зі своєї торби крихітну іграшкову трубу.
Алекс не змогла приховати свого подиву.
— Ти збираєшся викликати Дарлінґтона з пекла за допомогою оцього?
— У нас немає дзвоників «Святого Аврелія», а для ритуалу потрібен лише «інструмент, що закликає до дії чи здіймає тривогу». У тебе є записка?
Під час невдалого обряду під місяцем-молодиком вони скористалися майновою угодою, договором, який Дарлінґтон підписував, сповнений надії та рішучості.
Цього разу в них нічого такого не було, але була записка від Мішелі Аламеддін, яку дівчата знайшли в столі Вергілієвої спальні в Леті. Кілька віршованих рядків і записка:
Колись в одному монастирі виготовляли такий чистий арманьяк, що монахам довелося втекти до Італії, коли Людовик XIV жартома пригрозив стратити їх, аби зберегти таємний рецепт. Це остання пляшка. Не пий на голодний шлунок і не телефонуй, якщо не помер.
Щасти тобі, Вергілію!
Негусто, але пляшка арманьяку в них теж була. Не така розкішна, як Алекс собі уявляла, з каламутного зеленого скла, а на старій етикетці неможливо було нічого розібрати.
— Він її не відкоркував, — зауважила Доус, коли Алекс поставила пляшку на підлогу в центрі вузла, вираз обличчя в неї був обурений.
— Ми не копирсалися в його шухляді з нижньої білизною. Це лише алкоголь.
— Але він призначений не для нас.
— І ми його не п’ємо, — відрубала Стерн.
Адже Доус мала рацію. Вони не мали б цупити речі, які призначено Дарлінґтонові та які були важливими для нього.
«Ми його повернемо, і він нам пробачить, — переконувала вона себе, витягаючи із сумки келишок і наповнюючи його. Рідина була теплою й помаранчевою, як надвечірнє сонце. — Він пробачить мені. За все».
— Для цього нам справді потрібно четверо людей, — не вгавала Доус. — По одному на кожну сторону світу.
їм потрібно було четверо людей. їм потрібно було знайти Рукавичку. їм потрібно було знайти більше часу й вигадати щось краще за цей зліплений зі шматків ритуал.
Але ось вони стояли на краєчку стрімчака, і Алекс розуміла, що Доус не хоче, аби її вмовили стрибнути. їй потрібно було щось, за що можна вхопитися.
— Ходімо, — підбадьорила Алекс. — Він чекає на іншому боці. Памела глибоко вдихнула, її карі очі блищали занадто яскраво.
— Гаразд.
Вона витягнула з кишені невеликий слоїчок із кунжутною олією і заходилася змащувати нею стіл, водячи пальцем уздовж краю: спершу дівчина рухалася за годинниковою стрілкою, потім проти й монотонно наспівувала щось пишномовною арабською.
Повернувшись до стартової точки, Доус ззирнулася з Алекс, а тоді провела пальцем по олії, замкнувши коло.
Здалося, наче стіл пірнув у порожнечу. Алекс охопило відчуття, ніби вона дивиться у вічність. Дівчина звела погляд і побачила темне коло там, де ще минулої миті було скляне слухове віконце. Ніч була зоряною, але навколо панував полудень. їй довелося заплющити очі, коли несамовито запаморочилося в голові.
— Запалюй, — наказала Доус. — Поклич його.
Алекс чиркнула сірником і піднесла його до записки, а потім кинула охоплений полум’ям папір у порожнечу, де колись стояв
стіл. Аркуш немов завис там, його краї закрутилися, і, перш ніж записка впала, дівчина кинула у вогонь жменю металевих ошурок. Слова стали облазити з паперу й попливли в повітрі.
Щасти
тобі
ти
помер
— Тримайся подалі, — попередила Доус.
Вона піднесла трубу до рота. Звук, який пролунав, мав бути тоненький і слабкий. Натомість від стін відбилося густе ревіння, переможний спів ріжка, що кликав вершників на лови.
Алекс почула вдалині м’які кроки чиїхось лап.
— Працює! — прошепотіла Доус.
Вони нахилилися над тим місцем, де колись був стіл, і Памела ще раз дунула в трубу — луна повернулася до них, помандрувавши кудись далеко.
«Ходи додому, Дарлінґтоне». Алекс підняла келих арманьяку й перехилила його в зоряну прірву. «Повертайся й випий із цієї модної пляшки, проголоси тост». Вона досі чула в голові ту стару пісеньку. «Ходімо зі мною. Ходімо зі мною. Дозволь мені повести тебе за руку».