Звук кроків наростав, але тепер вони не були схожі на м’які доторки лап. Вони були занадто гучними й дедалі гучнішали.
Алекс роззирнулася кімнатою, шукаючи підказок, що саме відбувалося.
— Щось не так.
Звук пролунав десь у темряві. Десь унизу.
Він струсонув кам’яну підлогу, набухаючи гуркотом, який дівчина відчула через черевики. Вона вдивилася в порожнечу й відчула сморід сірки.
— Доус, зачиняй.
— Але…
— Зачиняй портал!
Тепер вона бачила в темряві червоні плями й за мить зрозуміла: це очі.
— Доус!
Занадто пізно. Алекс позадкувала й наштовхнулася на стіну, коли зі стола вирвалося стадо схарапуджених коней і помчало кімнатою бурхливою масою чорної плоті. Вони були вугільного кольору й мали червоні розпечені очі. Після кожного удару копит підлога вибухала полум’ям. Коні помчали крізь двері храму, розкидаючи навкруги сіль і каміння, та з гуркотом зникли в коридорі. Пекельні коні один за одним прорвалися крізь соляні лінії.
— Вони не збираються зупинятися! — крикнула Доус.
Вони збиралися розтрощити вхідні двері й вирватися на вулицю.
Та коли схарапуджені тварини наштовхнулися на лінію солі, змішаної з кров’ю, то здалося, наче хвиля налетіла на скелі. Стадо розсипалося праворуч і ліворуч безладним несамовитим потоком. Один із коней упав на бік, його тоненьке іржання скидалося на людський плач. Він підвівся, і налякані тварини з тупотом повернулися до храму.
— Доус! — крикнула Алекс.
Вона знала чимало смертельних слів. Мала срібні ланцюги, зав’язану вигадливими вузлами мотузку, клятий кубик Рубика, адже демони полюбляли головоломки. Але й гадки не мала, як дати раду стаду коней, які фиркали сіркою і з’явилися з пекельних глибин.
— Геть із дороги! — верескнула Доус.
Алекс притиснулася до стіни. Доус стояла з протилежного боку стола, з обличчям в обрамленні рудого волосся, і викрикувала слова, яких Алекс не розуміла. Потім піднесла до рота трубу, і той звук нагадував про тисячу ріжків, цілий військовий оркестр.
«Вони розтопчуть її, — подумала Алекс. — Від неї нічого не залишиться, вона перетвориться на попіл».
Коні стрибнули чорним потоком важких тіл і синього полум’я, і Доус жбурнула трубу до прірви. Тварини пірнули за нею,
виписавши неможливу дугу в повітрі, наче були не кіньми, а морською піною. Потекли, як вода, і розчинилися в темряві.
— Зачиняй! — крикнула Алекс.
Доус підвела порожні долоні й потерла їх, наче змиваючи все це.
— Ґхалака аль-бааб! Аль-таріік мухарам лакум!
А тоді в приміщенні луною озвався голос — він пролинув десь унизу чи вгорі, неможливо було сказати. Однак Алекс упізнала його, а почуте слово було чітким і благальним.
«Заждіть».
— Ні! — заволала Доус.
Але було вже занадто пізно. Пролунав грандіозний гуркіт, наче затріснулися важкі двері. Алекс збило з ніг.
6
З того, що трапилося далі, Алекс запам’ятала небагато. У вухах дзвеніло, очі сльозилися, а сірка так сильно тхнула, що вона ледве встигла перекотитися й стати рачки, перш ніж її знудило. Почула, що Доус теж блює, і мало не розревілася від радощів. Якщо Памелу нудить, вона не померла.
Роббі забіг у приміщення, відмахуючись від диму, і закричав:
— Якого дідька?! Якого дідька?!
Потім і його вирвало.
Уся кімната була вкрита чорною кіптявою. Алекс і Доус були нею запорошені. А стіл — стіл, за яким буцімто збиралися лицарі короля Артура, — тріснув посередині.
«Заждіть».
Вона навіть не могла вдати, наче не чула цього, адже Доус теж почула. Коли портал із гуркотом зачинився, Алекс помітила страждання в її очах.
Стерн підповзла до аспірантки. Та зіщулилася під стіною і тремтіла.
— Жодного клятого слова, — прошепотіла Алекс. — Це була перевірка та й годі.
— Я чула його… — На очах у Доус набрякли сльози.
— Я знаю, але просто зараз ми мусимо прикрити власні дупи. Повторюй за мною. Це була перевірка.
— Це була пере… перевірка.
Решта минула, як у тумані: крики делегатів «Сувою та ключа»; дзвінки від їхніх членів правління й випускників; ще трохи криків Майкла Ансельма, який приїхав приміською електричкою і запропонував скористатися тиглем Гайрама, щоб відремонтувати стіл і знову зробити його цілим. Доус з Алекс доклали всіх зусиль, аби відтертися від кіптяви, а тоді зустрілися з Ансельмом у центральній залі гробниці «Сувою та ключа».