— Тобі пощастило, що ніхто не загинув. — Чоловік поставив склянку та ззирнувся з Алекс. Вона щосили старалася прибрати невинного вигляду, але досвіду в цьому мала небагато. — Я збираюся висунути теорію. Сьогодні ввечері ти не намагалася зруйнувати стіл. Ти намагалася відкрити портал до пекла і якось дотягнутися до Деніела Арлінґтона.
От чому він не міг бути одним із дурнів?
— Цікава теорія, — озвалась Алекс. — Але жодного зв’язку з реальністю.
— Так само, як твоя теорія про те, що Дарлінґтон у пеклі? Чистісінькі фантазії?
— Ви юрист?
— Так.
— Ви й говорите, як юрист.
— Не вважатиму це образою.
— Це не образа. Якби я хотіла вас образити, то сказала б, що ви такі до діла, як свиня штани наділа. До прикладу. — Вона знала, що повинна опанувати власну злість, але була втомлена й засмучена. Члени правління чітко дали зрозуміти, що не вірять її теорії про місце перебування Дарлінґтона й що не буде жодних героїчних спроб урятувати його. Та якщо Ансельм чимось переймався, то не виказував цього. Вигляд у нього був
виснажений. — Дарлінґтон заслуговує на невеличке зусилля з нашого боку. Якби не декан Сендоу, він би не опинився там, унизу.
«Якби не я».
— Там, унизу, — зачудовано повторив Ансельм. — Невже ти справді гадаєш, що пекло — це велетенська яма десь під каналізаційними трубами? Що туди можна дістатися, якщо достатньо довго копати?
— Я не це мала на увазі.
Утім саме це Ґелексі й уявляла. Логістика й наслідки відкриття порталу чи використання Рукавички її не займали. Це була робота Доус. А Стерн мала стати ядром, коли Доус визначить, куди саме націлити гармату.
— Не хочу бути грубим, Алекс. Але ти навіть не розумієш масштабу проблем, які можеш спричинити. І задля чого? Заради шансу спокутувати свою провину? Заради теорії, яку ти навіть нормально сформулювати не в змозі?
Дарлінґтон чудово б її сформулював, якби був тут.
І Доус могла б, якби не боялася говорити замість шепотіти.
— Тоді знайдіть когось із гідним резюме, аби він переконав вас. Я знаю, що Дарлінґтон… — Вона мало не сказала «там, унизу». — …не помер.
Він спокійно міг просто зараз зручненько відпочивати в бальній залі «Чорного В’яза».
— Ти втратила наставника й друга. — Погляд Ансельмових синіх очей був спокійний і добрий. — Віриш чи ні, я розумію тебе. Але ти хочеш відчинити двері, які відчиняти не слід. Ти й гадки не маєш, що з них може вирватись.
Чому ці люди ніколи не розуміли? Захисти себе. Сплати свої борги. Іншого способу жити не було, якщо ти хотів жити як слід.
Дівчина схрестила руки на грудях.
— Ми йому завинили.
— Він покинув нас, Алекс. Час прийняти це. Навіть якщо ти мала рацію, те, що вижило в пеклі, більше не буде знайомим тобі Дарлінґтоном. Я ціную твою відданість. Але якщо ви з Памелою Доус знову спробуєте щось подібне, Лета більше не буде вам рада.
Він підійняв порожню склянку так, наче сподівався, що вона повна, а тоді відставив убік. Склав руки на грудях, і Алекс помітила, що чоловік ретельно добирає слова. Йому страшенно кортіло забратися звідси, повернутися до Нью-Йорка й свого життя. Були люди, котрі завжди носили в собі Лету, котрі шукали роботу, де доведеться полювати на чарівні артефакти або писати дисертації на окультні теми, котрі замикалися в бібліотеках або подорожували земною кулею в пошуках нової магії. Але Майкл Ансельм до них не належав. Він став юристом, знайшов роботу, яка вимагала носити костюми й досягати результатів. У нього не було того стрімкого лагідного потягу до науки, як у декана Сендоу, не було Дарлінґтонової жадібної допитливості. Він жив пересічним життям, підтримуваним грошима й правилами.
— Алекс, ти мене розумієш? Других шансів більше не буде.
Вона зрозуміла. Доус втратить роботу. Алекс втратить стипендію. Усе скінчиться.
— Я розумію.
— Пообіцяй мені, що на цьому все скінчиться, що ми зможемо, як завжди, повернутися до своїх справ, а ти приготуєшся наглядати за ритуалами щочетверга. Я знаю, що ти не отримала необхідної підготовки, але в тебе є Доус, і ти здаєшся… кмітливою дівчиною. Мішель Аламеддін теж доступна, якщо ти почуваєшся…
— Ми впораємося. Ми з Доус зможемо дати цьому раду.
— Я більше тебе не прикриватиму. Більше жодних проблем, Алекс.
— Більше жодних проблем, — пообіцяла вона. — Можете мені довіряти.
Дрібна брехня нітрохи не складніша за велику.