— Не певна, що це гарна ідея.
Але Доус уже рішуче ступила до кола. І потягнулася до нього.
— Доус…
Щойно її рука торкнулася периметра, дівчина закричала. Рвучко позадкувала, притискаючи пальці до грудей.
Алекс кинулася до неї і відтягнула геть. Сірчастий сморід знову накрив її черговою хвилею, і вона ледве стрималася, щоб не виблювати. Присіла навпочіпки біля Доус і примусила відпустити зап’ястя. Пальці в неї були обпеченими до чорноти. Алекс пригадала, як вирвався з кухні Космо. Він теж спробував перетнути коло. Намагався підійти до Дарлінґтона.
— Ходімо, — сказала Стерн. — Я відвезу тебе назад до «Іль- Бастоне». Там мусить бути якесь зілля, бальзам чи щось таке, хіба ні?
— Ми не можемо залишити його, — запротестувала Доус, коли Алекс потягнула її вгору.
Дарлінґтон сидів мовчазний і незворушний, наче якийсь золотий божок.
— Він нікуди не подінеться.
— Це наша провина. Якби я завершила ритуал, якби портал…
— Доус. — Алекс струсонула її. — Це не так працює. Сендоу відправив пекельну потвору…
Кімната здригнулася від низького гарчання. Дарлінґтон не поворухнувся, але було очевидно, що звук долинув від нього.
Алекс відчула, як шкіра пішла сиротами.
— Не думаю, що йому це подобається, — прошепотіла Доус.
«Невже це ти?» — хотілося запитати Алекс. їй кортіло спробувати помчати простісінько крізь коло. Невже вона перетвориться на купу жаринок? На соляний стовп? І що чекало з протилежного боку цієї мерехтливої габи? Дарлінґтон? Чи щось убране в його шкіру?
— Ходімо, — сказала вона, ведучи Доус до виходу з бальної зали й униз сходами.
Не хотілося залишати хлопця, але так само не хотілося перебувати в тій кімнаті ще бодай хвилину.
Алекс замикала кухонні двері, коли завібрував телефон.
Витягнувши його з кишені, вона одним оком спостерігала за Доус, а другим — за світлом, що лилося із забитих дошками вікон нагорі. Побачивши ім’я на екрані, повагалася.
— Це Тернер, — сказала, підштовхуючи Доус до машини.
— Детектив Тернер?
«Зателефонуй мені».
Дівчина насупилась і відповіла.
«Ви наберіть. Пам’ятаєте як?»
Вона й сама не знала, чому сердиться. Місяцями не чула нічого від Тернера. Розуміла, що детектив розізлився після деканової смерті, але гадала, що він гарно до неї ставився, і спільне розслідування їм чудово вдалося. На її подив, телефон задзвонив майже негайно. Вона була впевнена, що Тернер проігнорує її повідомлення. Йому не подобалися накази.
Алекс увімкнула гучний зв’язок.
— Таки пам’ятаєте, — сказала вона. Заштовхнула Доус на пасажирське сидіння й прошепотіла: — Я поведу.
Памелі, мабуть, справді було боляче, адже вона не заперечила. — У мене на медичному факультеті тіло, — повідомив Тернер.
— Припускаю, на медичному факультеті є чимало тіл.
— Мені потрібно, щоб ти чи ще хтось приїхав і подивився.
Це теж боляче вкололо. Тернер знав краще за інших, через що вона пройшла минулого року, але, схоже, тепер Алекс була просто представницею Лети.
— Чому?
— Щось тут не сходиться. Просто приїдь, скажи, що мені ввижається, і ми знову не розмовлятимемо.
Алекс не хотілося їхати. Не хотілося, щоб Тернер міг просто викликати її, коли йому заманеться й ні на хвилину раніше. Але він був Центуріоном, а вона була Данте. «Вергілієм».
— Гаразд. Але з вас могорич.
— Дідька лисого я тобі винен. Це твоя нинішня робота.
Він поклав слухавку. Алекс кортіло принципово проігнорувати його. Але краще перейматися через небіжчика, ніж через те, що сиділо в бальній залі «Чорного В’яза». Вона занадто швидко дала задній хід, і з-під коліс на всі боки бризнула галька.
«Ти не тікаєш із місця злочину, Стерн. Заспокойся».
Вона відмовлялася дивитися в дзеркало заднього виду. Не хотіла бачити того мерехтливого золотавого світла.
Доус притиснулася до дверцят із пасажирського боку. Вигляд у неї був такий, наче її ось-ось знудить.
— Чергове вбивство?
— Власне, цього він не сказав. Просто тіло.
— Ти не… Це може бути пов’язано з тим, що ми зробили?
Трясця. Алекс про це навіть не подумала. Варіант був малоймовірним, але в ритуалів траплялися різноманітні віддачі, а надто коли вони не вдавалися.
— Сумніваюся, — сказала вона впевненіше, ніж почувалася.
— Хочеш, аби я поїхала з тобою?
Якась її частина хотіла цього. Доус була кращим представником Лети, ніж Алекс колись удасться стати. Вона знатиме, куди дивитися, що казати. Але вона була травмована всередині й ззовні. їй потрібен був шанс зцілитися й трохи поборсатися у відчутті власної провини та скорботі. Алекс знала те відчуття.