— Він сказав, що не має багато часу, — почала Алекс, а потім доклала всіх зусиль, аби розповісти решту: що він мало не подолав коло, що благав їх знайти Рукавичку, але не знав, де вона.
Доус тихенько замугикала щось.
— У нього не було жодних причин приховувати це від нас, — зауважила Стерн.
— Можливо, він не здатний. Це залежить… залежить від того, наскільки він став демоном. Демони люблять загадки, пам’ятаєш? Вони завжди ходять околяса.
— А ще говорив про Сендоу. Бачив його на тому боці. Сказав, що його господар гостинно привітав того.
— Це я й мала на увазі, — підкреслила Доус. — Він міг назвати свого господаря на ім’я, хай якому богові, демонові чи пекельній тварюці він служить, але не назвав. Що саме він сказав про свого господаря?
— Нічого. Лише те, що Сендоу вбивав заради прибутку. Він сказав, що жадібність — це гріх будь-якою мовою.
— Отже, Дарлінґтон може бути пов’язаний із Мамоною, Плутосом, Ґулльвейґ або якимось іншим богом жадоби. Це може допомогти нам, якщо вдасться здогадатися, де Рукавичка і як її знайти. Що ще?
— Нічого. Він хотів книжок, і я принесла йому книжки. Він сказав, що нудьгує.
— І це все?
— Це все. Він казав щось про любов до книжок, міцнішу за любов до власної матері.
Губи Доус розтягнулися в усмішці.
— Це єгипетське прислів’я. Воно пасує йому.
Єгипетське. Алекс випросталася, ступні зіслизнули з подушки.
Доус заверещала:
— Будь ласка, не замасти килимок!
— Коли книжки не зайнялися, він сказав, що історії непорушні.
— І? — перепитала Доус, кидаючись до кухні за рушником.
Алекс пригадала, як увійшла до Бібліотеки Стерлінга з Дарлінґтоном. Над входом у камені було вирізьблено чотири фрази. Одна з них єгипетською.
— Коли збудували Бібліотеку Стерлінга?
— Гадаю, 1931-го? — відповіла з кухні Доус. — Люди спершу її по-справжньому ненавиділи. Здається, називали її храмом оргій. Казали, вона занадто схожа на… — Дівчина вклякла на порозі з мокрим рушником у руках. — Казали, що вона занадто схожа на церкву.
— Святе місце.
Вони з Доус занадто буквально сприйняли слова давно померлого Горбаня. І шукали не в тих місцях.
Доус повільно запливла назад до вітальні, з рушника в її руках досі крапала вода.
— Джон Стерлінг пожертвував гроші на бібліотеку. — Вона сіла. — Він був членом «Черепа і кісток».
— Це нічого не означає, — обережно озвалася Алекс. — У «Черепі і кістках» є чимало багатеньких чуваків.
Доус кивнула так само повільно, наче була під водою.
— Архітектор несподівано помер, і хтось інший мусив закінчити роботу.
Алекс чекала.
— Джеймс Ґембл Роджерс узявся до справи. Він був членом «Сувою та ключа». Ґемблер — синонім слова «картяр».
«Хтось із друзів Джонні та Картяра створив Рукавичку… У святому місці».
Тепер Доус стискала рушник обома руками, наче то був мікрофон, у який вона збиралася заспівати.
— «Якби я міг змусити тебе полюбити книги більше за матір твою». Цитата над входом, над кам’яним книжником. Написана ієрогліфами.
Історії були непорушні. А що таке бібліотека, як не сповнений історій будинок?
— Це Стерлінг, — промовила Алекс. — Бібліотека — портал до пекла.
Зведено на згадку про
ДЖОНА ВІЛЬЯМА СТЕРЛІНГА
НАРОДИВСЯ 12 ТРАВНЯ 1844
ПОМЕР 5 ЛИПНЯ 1918
Бакалавр 1864.
Магістр 1874
Доктор права 1893:
ЮРИСТ
ВІРНИЙ ДРУГ
НАДІЙНИЙ ПОРАДНИК
ЕНЕРГІЙНИЙ ЛІДЕР
ВІДДАНИЙ ВИПУСКНИК
Джеймс Ґембл Роджерс, архітектор
Якби я мусив стати в’язнем, то не мріяв би про жодну іншу в’язницю, окрім тієї бібліотеки.
11
Алекс щиро збиралася допомогти Доус із дослідженням, але наступне, що пам’ятала, — як прокинулася у вітальні «Іль- Бастоне», до якої крізь вікна лилося ранкове світло. Копія розгорнутої статті з «Єльського вісника» за 1931 рік, у якій детально розповідали про оздоблення Бібліотеки Стерлінга, лежала на грудях, наче дівчина скористалася підшивкою, щоб загорнутися в неї.