«Те, чим я став, вирветься у світ». Але Доус не була готова почути це.
— Побачимось у Стерлінгу, — кинула Алекс і поклала слухавку.
Вона потупотіла вгору рештою східців, відчуваючи, як знову навалилася втома. Можливо, вдасться подрімати до зустрічі з Доус у бібліотеці. Алекс штовхнула двері до спільної вітальні, очікуючи побачити Мерсі, яка згорнулася калачиком у глибокому кріслі з ноутбуком і горнятком чаю. Але Мерсі в гіацинтовому халаті виструнчено сиділа на канапі… простісінько навпроти Мішелі Аламеддін. Перед Дарлінґтоновою наставницею, його Вергілієм.
Алекс не бачила її, відколи Мішель буквально втекла з їхньої літньої дослідницької зустрічі. Дівчина була вбрана в картату сукню, кардиган і плетені балетки, густе волосся було заплетене в косу, а шию прикрашав хвацький шалик. Вигляд у неї був гідний. Вона скидалася на дорослу.
— Привіт, — озвалася Алекс; від подиву вигадати щось інше не вдавалося. — Я… ти давно чекаєш?
— Не дуже, але я мушу встигнути на потяг. Що це на тобі?
Алекс забула, що вона досі вбрана в піжамні шорти, світшот Лети, товсті шкарпетки й черевики Доус.
— Дай-но мені перевдягнутися.
«Хто вона?» — нечутно, самими лише губами промовила Мерсі, коли Стерн кинулася до їхньої спальні. Але то була не та розмова, яку вона готова була вести за допомогою пантоміми. Дівчина затріснула за собою двері й розчахнула вікно, дозволяючи морозному ранковому повітрю прочистити голову. Ось як непомітно минуло літо. Алекс натягнула чорні джинси, чорну футболку з довгим рукавом, свої черевики й нашвидкуруч потерла зуби пастою.
— Ми могли б десь тут поговорити? — поцікавилася Мішель, коли Алекс з’явилася зі спальні.
— Дівчата, я можу залишити вас самих, — запропонувала Мерсі.
— Ні, — заперечила Алекс. Вона не збиралася витурювати Мерсі з їхньої кімнати. — Ходімо.
Стерн повела Мішель униз сходами. Думала, що вони зможуть поговорити в бібліотеці ДжЕ, але там за столами вже було людно.
— Ходімо до садка зі скульптурами, — запропонувала Мішель, проштовхуючись крізь двері.
Алекс іноді забувала про нього: порожній простір, засипаний галькою і заставлений поодинокими мистецькими інсталяціями, простісінько за стінами читальної зали. Дивитися там не дуже було на що: такий собі закапелок тиші й зелені, затиснутий між будівлями.
— Отже, ви все просрали, — оголосила Мішель. Сіла на лавицю й схрестила руки на грудях. — Я вам казала не пробувати.
— Люди частенько мені це кажуть. Тобі Ансельм зателефонував?
— Хотів дізнатися, чи ви з Доус зв’язувалися зі мною, чи ви досі намагаєтеся повернути Дарлінґтона.
— Як він…
— Нас бачили разом на похороні. І я була Дарлінґтоновим Вергілієм.
— І? — не зрозуміла Алекс.
— Я не… здала вас.
Здавалося, наче вона цитує якусь серію «Закону й порядку».
— Але ти не збираєшся допомагати нам.
— Допомагати із чим? — перепитала Мішель.
Алекс повагалася. Усе, що вона скаже Мішелі, могло негайно бути переказано Майклові Ансельму. Але Дарлінґтон вважав Мішель однією з найкращих представниць Лети. Вона однаково могла допомогти їм, навіть якщо не хотіла братися за брудну роботу.
— Ми знайшли Рукавичку.
Мішель сіла рівніше.
— Дарлінґтон мав рацію?
Алекс не змогла стримати усмішки.
— Авжеж, мав. Рукавичка справжня й розташована в кампусі. Ми можемо…
Проте Мішель заперечно звела руку.
— Не розповідай мені. Не хочу знати.
— Але…
— Алекс, я потрапила до Єлю на стипендію. Леті це було відомо. Саме це змусило мене звернутися до них. Мені потрібні були їхні гроші, і я радо виконувала прохання. Моїм Вергілієм був Джейсон Берклі Картрайт, і він був ледащем, тому що міг собі це дозволити. А я не могла. І ти теж не можеш. Я хочу, щоб ти подумала про те, якою може виявитися ціна.
Алекс думала. Але це не змінювало ситуації.
— Я його боржниця.
— Ну, що ж, а я — ні.
Ось так просто.
— Я думала, тобі подобався Дарлінґтон.
— Подобався. Він був хорошим хлопчиком. — Мішель була лише на три роки старшою, але саме таким бачила його: хлопчиськом, який бавиться в лицаря. — Він хотів вірити.
— У що?
— У все. Доус розповіла тобі, за що ви збираєтеся взятися? Що може спричинити такий ритуал?
— Вона згадувала, що нам знадобляться четверо вбивць.
Ну, тобто ще двоє вбивць, адже вони з Доус задовольняли половину цього рівняння.
— Це лише початок. Рукавичка — не якийсь чарівний портал. Ти не можеш просто пройти крізь нього. Вам доведеться померти, щоб потрапити в засвіти.