14
Тернер не міг просто піти з місця злочину, де саме активно працювало слідство, але погодився перехопити Алекс наступного ранку після заняття з курсу «Сучасні поети». Чутки про смерть декана Бікмена поширилися швидко, і в кампусі запанував стурбований настрій. Життя тривало, люди поспішали, справи потрібно було зробити, проте Стерн бачила групки студентів, котрі обіймалися зі сльозами на очах. Бачила флаєри, які запрошували на всеношну на подвір’ї Морзе. Вона не могла відігнати думки про ранок після того, як знайшли Тарине тіло, нещирі істерики, дзижчання пліток, що кружляли університетом, наче рій шершнів. Алекс розуміла, що Бікі був улюбленцем, батьківською постаттю й персоною, яка вплетена в тканину Єлю. Але пам’ятала збудження після Тариної смерті, небезпеку, що причаїлася за крок, нову родзинку, яку можна було скуштувати без жодного ризику.
Скорбота й страх були щирими. Професорка на занятті в Алекс розпочала лекцію з історії про те, як декан Бікмен із дружиною приймали її в себе вдома на День подяки й що ніхто зі знайомих Бікі не почувався в Єлі самотнім. Кабінет декана в Морзе опечатали, а біля дверей виставили представників служби безпеки — поліції Єлю, а не міської.
Президент університету того ж вечора влаштував екстрену нараду зі стурбованими студентами у Вулсі-голлі. Газета «Єль дейлі ньюз» надрукувала коротке повідомлення про вбивство — підозрювали розбійний напад, і поліція вже вивчала переконливий слід, що вів за межі нью-гейвенської спільноти. Це трохи відгонило вивертом: «Не турбуйтеся, шановні батьки, цей злочин не має жодного стосунку до Єлю, навіть до Нью-Гейвена не має. Нема сенсу пхати ваших діточок до Кембриджу». Якщо смерть професорки Стівен заледве збурила якісь брижі — вбивство декана Бікмена стало роялем, який хтось жбурнув до озера.
Тернер підібрав Алекс перед одним із нових готелів на Чепел- стріт, достатньо далеко від місця злочину й кампусу, аби нікому з них не доводилося хвилюватися, що його помітять. Дорогою до «Чорного В’яза» дівчина намагалася підготувати його, однак доки стисло викладала свою теорію щодо Дарлінґтона й те, як попри всі шанси таки мала рацію, детектив не прохопився жодним словом. Тернер просто дозволив їй говорити, заклякнувши в холодному мовчанні, наче був манекеном, якого всадовили за кермо, щоб продемонструвати безпечну їзду. Лише вчора Стерн виступала зі схожою промовою перед Мерсі, але подруга всотала почуте й повернулася спраглою більшого. А Тернер мав такий вигляд, наче ладен був скинути їх обох зі стрімчака.
Алекс надіслала Доус повідомлення, що вони їдуть до «Чорного В’яза», бо це здавалося правильним, утім пошкодувала, помітивши перед вхідними дверима дівчину, вбрану в безформний спортивний костюм, із затягнутим у звичний скособочений пучечок яскраво-рудим волоссям: вона скидалася на розталу свічку, що несподівано зайнялася вогнем. Губи Памели стиснулися в осудливу лінію.
— Вона здається щасливою, — насмішкувато зауважив Тернер. — А хтось здається щасливим, коли бачить наближення копів?
— Так, міс Стерн, люди, у яких хтось поцупив їхнє лайно, або ті, хто намагається залишитися незарізаним, зазвичай здаються досить щасливими, коли нас бачать.
Принаймні вона дізналася, що дорогою Тернер її слухав. Лише розмови про магію та окультні штуки навіювали на нього такий настрій.
— Центуріоне, — привітала його Доус, і Алекс скривилася.
— Мене звуть детектив Авель Тернер, і тобі це чудово відомо. Вигляд у тебе виснажений, Доус. Тобі недостатньо платять.
Памела здивовано витріщилася на нього, а тоді погодилася:
— Напевно, ваша правда.
— Я відклав нерозкриту справу, щоб приїхати сюди. Можемо перейти до суті?
Доус повела їх усередину, утім, доки вони йшли за детективом нагору сходами, прошепотіла до Стерн:
— Це погана ідея.
Алекс погоджувалася, проте не бачила, які в них іще є варіанти.
— Він розповість Ансельмові, — не вгавала Доус, ідучи за детективом до бальної зали. — Новому Преторові. Поліції!
— Ні, не розповість. — Принаймні Алекс на це сподівалася. — Нам потрібна його допомога, а це означає, що доведеться показати, із чим ми маємо справу.
— А саме? Просто зізнайся, що ти все на ходу вигадуєш.
Так і було. Утім щось усередині тягло її назад до «Чорного В’яза», а вона смикнула за собою ще й Тернера.