— Якщо в тебе є інші ідеї, просто скажи, Доус. Ти знайома з якимись убивцями?
— Окрім тебе?
— Він може нам допомогти. Йому теж потрібна допомога. Декана Бікмена вбили.
Доус заклякла як укопана.
— Що?
— Ти його знала?
— Авжеж, я його знала. Його всі знали. Я ходила до нього на заняття на старших курсах. Він…
— Просто тобі Ісус на велосипеді.
Тернер завмер на порозі бальної зали, і не скидалося на те, що він збирався заходити всередину. Чоловік позадкував на крок, витягнув одну руку, наче збирався відігнати видіння, а другу поклав на револьвер.
— Ви не можете його застрелити, — якомога спокійніше попередила Алекс. — Принаймні я так не думаю.
Доус кинулася до дверей і протиснулася між Тернером та золотавим колом, наче якийсь живий щит.
— Я казала тобі, що це жахлива ідея.
— Що це таке? — закортіло довідатися детективові. Щелепи в нього були стиснуті, чоло — насуплене, але в очах причаївся страх. — Що це я бачу?
Алекс спромоглася лише вичавити із себе:
— Я вам казала, що він змінився.
— Змінюєшся, коли худнеш на кілька кіло. Коли робиш нову стрижку. А не… оце.
Тієї миті Дарлінґтонові очі, яскраво-золотаві, розмружилися.
— Де ти була? — Тернер здригнувся від звуку Дарлінґтонового голосу: той був людським, але його супроводжувала якась холодна луна. — Ти тхнеш смертю.
Алекс застогнала.
— Ти не допомагаєш.
— Навіщо ти привела мене сюди? — розгублено запитав Тернер. — Я попросив допомогти зі справою. Думав, я чітко пояснив, що й знати нічого не хочу про це божевільне лайно, пов’язане з культами.
— Ходімо вниз, — запропонувала Доус.
— Залиштеся, — промовив Дарлінґтон, і Алекс не могла зрозуміти: прозвучало це як благання чи як наказ.
— Гадаю, Дарлінґтон здатен допомогти вам, — повідомила вона. — Думаю, він єдиний із нас, хто здатен.
— Оте створіння? Послухай, Стерн, я не знаю, наскільки все це реально, а наскільки… дурня з фокусами-покусами, але якщо я бачу чудовисько, то впізнаю, що це чудовисько.
— Невже? — Алекс відчула, як розгорається її лють. — А ви знали, що декан Сендоу був убивцею? Знали, що Блейк Кілі був ґвалтівником? Я показала вам те, що сховано за дверима. І ви не можете просто зачинити їх і вдати, буцімто нічого не було.
Тернер потер долонею очі.
— Мені до дідька цього хотілося б.
— То ходімо.
Алекс ступила до кімнати, сподіваючись, що детектив рушить за нею. Повітря було аж вогким від спеки. Усюди висів той солодкавий аромат, запах вогнища, сморід негоди, яка вже мчить повним ходом, тієї негоди, що змушує койотів спускатися з пагорбів і шукати прихистку на задніх подвір’ях передмість, де можна скрутитися біля басейну й скавчати собі.
— Детективе, — озвалося створіння за золотавою стіною.
Тернер заклякнув на порозі.
— Це справжній ти?
Дарлінґтон помовчав, обмірковуючи запитання.
— Достеменно не впевнений.
— Дідько, так і є, — пробурмотів Тернер, адже попри роги й мерехтливі символи Дарлінґтон скидався на звичайну людину. — Що з ним сталось? Що все це таке? Якого хріна він голий?
— Він у пастці, — якомога простіше пояснила Стерн, — і нам потрібна ваша допомога, щоб витягнути його.
— Ти ж маєш на увазі не складання звіту про зниклого безвісти, еге ж?
— Боюся, що ні.
Тернер здригнувся, наче досі розмірковував чи навіть сподівався, що все це йому просто сниться.
— Ні, — озвався він нарешті. — Ні. Я не… Це не моя робота, і я не хочу, щоб так було. І не кажіть мені, що це якось пов’язано з нашим керівництвом із Лети, тому що я знаю цей дивакуватий вираз обличчя Доус. Вона боїться, що я на вас донесу.
— Ваша справа…
— Не починай зі мною ці штучки, Стерн. Мені подобається моя робота — ні, я люблю свою роботу, — і хай би чим це було… Воно не варте всіх грошей із диявольських кишень. Я розплутаю цю справу самотужки за допомогою старої доброї детективної роботи. «Сховай вигнаних» і все це лайно…
— «Біженця не видавай», — закінчив цитату Дарлінґтон.
Алекс майже готова була почути грім і побачити блискавки: космос мусив якось відповісти на те, що напівдемон, а може, і більш ніж наполовину демон цитував Біблію.
— Це воно, — стривожено зауважив Тернер.
— Я ж казала, — прошепотіла Алекс.
— Ви прийшли з місця злочину, — збагнув Дарлінґтон. — Ось чому ви вбрані в смерть, наче в саван.
Чоловік скоса зиркнув на Алекс, і їй закортіло, щоб Дарлінґтон просто базікав, як типовий Дарлінґтон. Але Тернер був детективом і нічого не міг із собою вдіяти.