— Ця цитата тобі відома?
— Кого вбили?
— Професорку й декана Коледжу Морзе.
— Два тіла, — замислився Дарлінґтон; аж раптом на його обличчі з’явилася ледь помітна усмішка — пустотлива, майже голодна радість, у ній не було нічого людського. — І буде третє.
— Що в біса це означає?
— Саме це й означає.
— Поясни, — наполягав Тернер.
— Я завжди захоплювався доброчесністю, — пробурмотів Дарлінґтон. — Але мені вона ніколи не давалася.
Тернер сплеснув руками.
— Він цілковито клепку втратив?
Десь далеко внизу озвався дверний дзвінок, і одночасно завібрував телефон Доус.
Усі підстрибнули — усі, крім Дарлінґтона.
Доус рвучко ковтнула повітря. Витріщалася на телефон.
— О Господи. О Господи.
— Хто це? — запитала Алекс, подивившись на екран, де вишукано вбрана пара намагалася зазирнути у вікна біля вхідних дверей.
— Скидаються на маклерів, — припустив Тернер.
Проте Доус була нажаханіша, ніж того дня, коли вони відкрили портал до пекла.
— Це Дарлінґтонові батьки.
15
Тернер похитав головою.
— Ви наче діти, яких застукали біля шафки з алкоголем.
Алекс прокручувала в голові можливі стратегії, відмовки, вигадливу брехню.
— Ви обоє залишаєтеся невидимими, доки я про них попіклуюся.
— Алекс…
— Просто дозволь мені дати цьому раду. Я не збираюся нікого бити.
Принаймні вона на це сподівалася. Переклади з латини й відстеження біблійних цитат не були її сильними сторонами, зате вона ціле життя брехала батькам. Проблема була в тім, що їй бракувало інформації. Дарлінґтон ніколи не розповідав про матір і батька, лише про дідуся, наче вистрибнув із моху, що виріс на камінні старого будинку і його дбайливо виховував сварливий літній садівник.
їй був потрібен старий. Той, якого вона побачила одного разу, коли він блукав будинком у халаті з пожмаканою пачкою «Честерфілду» в кишені.
«Прийди, — подумала Алекс, намагаючись не панікувати, доки збігала донизу сходами. — Де ти?»
Вона чула, як Арлінґтони гупають у двері кухні. Глипнула на телефон Доус і побачила їхні засмучені обличчя.
— «Мерседес» стоїть на дорозі, — пробурмотів батько.
— Він умисно змушує нас чекати.
— Нам слід було зателефонувати й попередити.
— Навіщо? — пожалілася мати. — Він однаково ніколи не відповідає.
Алекс натягнула на себе светр, хай навіть досі була спітніла від спеки в бальній залі. Потрібно було прикрити татуювання й прибрати поважного, владного вигляду.
«Онде». Старий сидів на веранді з Космо біля ніг.
— Мені потрібна ваша допомога, — сказала Алекс.
— Якого біса ти робиш у мене вдома? — жалібно запитав він.
Отже, вона мала рацію. То був не просто якийсь Сірий, що заблукав сюди й вподобав атмосферу. Привидів від природи не приваблювали порожні місця. Це мусив бути Дарлінґгонів дід.
«Ну ж бо». Дівчина простягнула долоню й смикнула. Чоловіків рот витягнувся в нажаханому «ох», і вже за мить він із розгону влетів у неї, гримнувши старечим кашлем. Алекс відчула присмак цигарок і чогось смолянистого. Рак. Вона скуштувала рак на смак. Коли помирав, старий був слабкий, мучився від жахливого болю, і гнів так потужно горів усередині, що Алекс і його відчувала на смак. Утім їй не потрібна була чоловікова сила, їй потрібні були його спогади, і вони накрили чіткою стрімкою хвилею, як і спогади Нареченого, коли Стерн впускала його до своєї свідомості.
Вона дивилася на «Чорний В’яз», але той був чарівний, живий, наповнений світлом і людьми. Друзі її батька, старого шевця зі взуттєвої крамниці. Вона бігала залами, ганяючись за білим котом, який вибіг на подвір’я. Це не міг бути Космо, усе відбувалося давним-давно, та все ж таки… Кіт обернувся й подивився на неї пошрамованим оком. «Кіт Бові».
Братів і сестер не було, лише єдиний син, завжди самотній хлопець, який займався бізнесом і «Чорним В’язом». Він не почувався самотнім. Це було його місце, його фортеця, корабель, яким він керував у всіх іграх. Він викурював поцуплені сигари в кімнатці у вежі, розглядаючи згори дерева. Ховав свої скарби під розхитаними підвіконнями — комікси й карамельки, а пізніше — віскі, куриво й номери «Холостяка». Він бачив, як плакав старий батько, підписуючи папери про закриття фабрики. Він тягнув Дженні Б’янчі темним коридором, важко дихаючи їй на вухо й кінчивши в руку.