Невже професійна заздрість — привід для вбивства? І як це могло бути пов’язано з Марджорі Стівен?
— Що це за мудаки і як я можу їх уникнути? — запитала Алекс, намагаючись витягнути імена.
— Не пам’ятаю, — кинула Мерсі. — Рут Канехо вела в мене практичні заняття, але двох інших я не знала. Частково через це я так роздратувалася. Нібито я була лише балом, який вони хотіли заробити.
Лорін підвелася, щоб віднести тацю.
— Я з тих розумників, котрі збираються подрімати перед семінарами. Нам потрібно обговорити Гелловін.
— У кампусі вбили людину, — нагадала Мерсі. — Ти не можеш серйозно вважати, буцімто ми влаштуємо вечірку.
— Це пішло б нам на користь. І якщо я не матиму якогось вказівника, то не випливу.
Коли Лорін пішла, Мерсі поцікавилася:
— Чому стільки запитань?
Алекс повільно помішала каву. Вона обіцяла Мерсі не брехати, але тут мусила поводитись обережно.
— Ти знаєш професорку з кафедри психології? Марджорі Стівен?
Мерсі похитала головою.
— А мала б?
— Вона померла в суботу ввечері. У себе в кабінеті. Можливо, її смерть була просто прикрим нещасним випадком. Але також можливо, що її вбили.
— І ти вважаєш ці смерті пов’язаними? — Мерсі різко втягнула повітря. — Думаєш, тут якось задіяна магія?
— Можливо.
— Алекс, якщо товариства… якщо якийсь виродок скоїв це з деканом Бікменом…
— Цього ми достеменно не знаємо. Я просто… досліджую кожну вуличку.
Мерсі схопилася за голову.
— Як вони із цього виплутаються? Хіба Лета не повинна унеможливлювати таке?
— Ага, — підтвердила Алекс.
Подруга відсунулась від стола, гуркнувши тацею і схопивши сумочку, на очах з’явилися нові сльози.
— Тоді ти їх зупиниш, Алекс. Ти змусиш їх за це заплатити.
Пібоді від самого початку стояв на розі вулиць Ельм та Гай, і всередині було напхом напхано цікавих та водночас незрозумілих речей.
Уже розробили плани нової будівлі й викопали підвал, але в розпал війни складно було знайти матеріали. Колекція оригінального музею помандрувала кампусом, опинившись у підвалах і возівнях. На будівництво музею знадобилося так багато часу, а документація була такою уривистою, що експонати колекції знаходили в службових спорудах ще й у 1970-х. Звичайно, у величезних приміщеннях є предмети, які ніколи не були занесені до каталогів, а в деяких випадках навіть краще, що їх походження залишиться невідомим.
Життя Лети: Процедури та протоколи
Дев ’ятого Дому, витяг
Стіл; аметист
Походження: невідоме
Дарівник: невідомий
Перші записи з’являються приблизно 1930 року, після зведення нового Пібоді.
Див. записи про колекцію в додатку.
17
Наступного вечора Тернер зустрівся з Алекс і Доус під стінами Пібоді, біля статуї трицератопса, яку «Вовча голова» якось випадково оживила 1982-го. Коли камери вимкнули, потрапити до музею було просто, залишалося тільки підлаштуватися під обходи охоронців. Ґелексі розповіла Тернерові про потенційний зв’язок психіатрів і професорів, котрі пащекували про декана Бікмена, але його це, схоже, не вразило.
— Маєш їхні імена?
— Рут Канехо, а інших двох не знаю.
— Ти довідалася щось про отрути, які змушують старішати?
— Так і ні, — відповіла Алекс, намагаючись прибрати з голосу роздратування. Відколи Тернер наказав їй з’явитися на другому місці злочину, минуло лише два дні. — Є якась штука, яку називають «зморшпаличка»: якщо її достатньо довго жувати, здаєшся старшим; утім ефект від неї триває щонайдовше кілька годин. А ще є отрута tempusladro — часокрадій. Вона зістарює людину зсередини.
— Звучить перспективно.
— Ні, вона лише зістарює органи, пришвидшує годинник. Але фішка в тім, що жертва має такий вигляд, наче померла природним чином. Юна й рум’яна ззовні, висхла всередині.
— Тоді шукай далі, — кинув Тернер. — Знайди щось, чим я зможу скористатися. Для роботи, яка мені не до снаги, я потребую тебе й твого демонічного хлопця.
— То допоможіть нам витягнути його з пекла.
Тернер скривився.
— Побачимо.
Алекс підкупила детектива й домоглася зустрічі, пообіцявши: щойно вони знайдуть ще двох убивць, аби увійти до Рукавички, вона дасть йому спокій. І сама здивувалася, коли він погодився прийти.