Алекс узялася гупати у важкі чорні двері. Про гробницю вона знала небагато, крім того, що про архітектора оригінальної споруди точилися суперечки й подейкували, буцімто її збудували за гроші, зароблені на опіумі.
Ніхто не відчинив. Тернер позадкував, схрестивши руки на грудях.
— Ми їх проґавили? — запитала Доус, і в її голосі майже лунала надія.
Алекс знову загупала кулаком у двері й закричала:
— Я знаю, що ви там! Годі випендрюватись!
— Алекс! — зойкнула Доус.
— Якщо їх немає вдома, кого це обурить?
— А якщо є?
Стерн достеменно не знала. Вона звела руку, щоб іще постукати, але двері розчахнулись.
— Алекс? — Голос був тихий і знервований.
Вони зазирнула в морок.
— Тріпп? Ісусе, це що, морозиво?
Тріпп Гельмут, спадкоємець у третьому поколінні й син однієї з найзаможніших родин у Новій Англії, витер рукою рота з дурнуватим виглядом. Він був убраний у довгі спортивні штани на кнопках і брудну футболку; біляве волосся ховалося під бейсболкою з логотипом Єлю, натягнутою задом наперед. Тріпп був членом «Кісток»… принаймні раніше був. Торік він випустився.
— Ти сам? — запитала Алекс.
Він кивнув, і дівчина негайно впізнала вираз його обличчя.
Провина. Його тут не мало бути.
— Я… — Він повагався.
Знав, що не може запросити їх усередину, та водночас розумів, що стояти на порозі вони теж не можуть.
— Тобі доведеться піти з нами, — оголосила Алекс, зібравши докупи весь свій авторитет.
Такими голосами розмовляли всі вчителі, директори шкіл і соціальні працівники, яких їй доводилося розчаровувати.
— Лайно, — озвався Тріпп. — От лайно. — Вигляд у хлопця був такий, наче він ось-ось розплачеться. Невже це їхній убивця? — Дайте-но мені тільки прибрати.
Алекс зайшла з ним. Вона думала, що Тріппові забракне яєць, щоб спробувати втекти, але не збиралася ризикувати. Гробниця скидалася на склепи решти товариств, була досить звичайною, окрім кімнати в стилі римського храму, де проводили ритуали. Решта приміщень була подібна до найчарівніших місць у Єлі: темне дерево, кілька вигадливих фресок, одна кімнатка, прикрашена червоним оксамитом, чиї найкращі дні залишилися позаду, і ціла купа скелетів — деякі відомі, деякі не настільки. Канопи з важливими печінками, селезінками, серцями й легенями зберігали за стінами храмового приміщення.
У гробниці було темно, світло горіло лише на кухні, де Тріпп перекушував чимось посеред ночі. На столі стояли холодні закуски, хліб і половинка морозива-сендвіча. То було велике, повне протягів приміщення з двома грубками й велетенською холодильною камерою, яке більше згодилося б для підготовки бенкетів, аніж для обслуговування дюжини студентів коледжу. Утім, коли до міста приїжджали випускники, Кістяники мусили влаштовувати розкішне частування.
— Як ви дізналися, що я тут? — запитав Тріпп, поспіхом повертаючи все до холодильника.
— Ворушись.
— Гаразд-гаразд.
Алекс помітила його напхом напханий рюкзак і замислилася, чи не наскладав він ще й туди трохи харчів. Для Тріппа Гельмута настали складні часи.
— Як ти потрапив усередину? — запитала дівчина, коли він замкнув двері й вони рушили до Тернерового «доджа».
— Я не віддав свого ключа.
— І ніхто про це не питав?
— Сказав, що загубив.
І цього вистачило. Тріпп був такий безпомічний, що легко було повірити, наче він загубив ключ і все, що не було причеплене до кишень степлером.
— О господи, — застогнав хлопець, коли Алекс улаштувалася поруч із ним на задньому сидінні «доджа». — Ви коп?
Тернер глипнув на нього в дзеркало й різко відповів:
— Детектив поліції.
— Авжеж, ага, перепрошую. Я…
— Тобі краще помовчати й використати цей час на роздуми.
Тріпп похнюпився.
Алекс зустрілася поглядом із Тернером у дзеркалі, і той ледь помітно здвигнув плечима.
Якщо вони хотіли впіймати Тріппа на цьому, слід було його налякати, а детектив чудово вмів погрожувати.
— Ми куди? — поцікавився Тріпп, коли вони рушили по Чепел- стріт.
— До Дому Лети, — відповіла Алекс.
Більшість членів товариств вважала Лету набридливою потребою, бажанням потішити адміністрацію Єлю й ніколи не завдавала собі клопоту поткнути носа до «Іль-Бастоне».
— Що ти робив у кампусі? — запитала дівчина.
Тріпп повагався, і Тернер гримнув: