Стерн пригальмувала, а потім зупинилася на холостому ходу й просто сиділа, витріщаючись на адресу, вигравіювану на одній із двох високих колон, що були викладені галькою і прикрашені вгорі кам’яними орлами.
— Курва.
Вона дивилася на велетенські ковані металеві ворота у високій стіні, порослій плющем. За ними видно було небагато, крім пагорба, щільно порослого деревами, і гравійної під’їзної доріжки, що зникала у вечірньому мороці.
Алекс пошукала камери на стіні й воротах. Нічого, що кидалось би у вічі, але це нічого не означало. Можливо, люди в Олд- Ґринвічі не вважали, що потребують захисту. А може, просто ставилися до цього поміркованіше. Якщо її впіймають тут, то неодмінно заарештують, а тоді Ансельм і члени правління не завдаватимуть собі клопоту розмовами про другий шанс. Вони просто вижбурнуть її з Лети. Професор Велш-Вітлі напевно влаштує вечірку із цього приводу. Або принаймні проханий обід із вином та сиром. Але який у неї був вибір? Вона не могла просто сказати: «Ой, я подзвонила у двері, але нікого не було вдома».
Алекс непевно сиділа за кермом. Вона не бачила навколо жодного Сірого й точно не знала, чи хоче підійматися на пагорб без надійного прикриття. У того чувака, як і в Ітана, міг бути цілий апарат найманих головорізів. Але водночас вона не була впевнена, що готова пустити всередину чергового Сірого, а надто після того, що сталося зі старим у «Чорному В’язі» й тим малим, яким вона скористалася для завдання з Букмекером. Зв’язки налагоджувалися занадто потужні, занадто інтимні. І завжди був шанс, що хтось із них заскочить до неї всередину й відмовиться виходити.
Алекс покопирсалася в кишенях пальта й відчула заспокійливу вагу латунного кастета, який поцупила з арсеналу Дому Лети.
— Це несправжня крадіжка, — пробурмотіла вона. — Зрештою, я Данте.
«Вергілій».
От тільки просто зараз вона не була жодним із них. Вона була просто Алекс Стерн, і на неї чекала робота. Дівчина запаркувала «мерседес» за кілька кварталів і пошукала супутникові знімки маєтку, доки чекала настання повної темряви. Будинок був велетенський, а під’їзна доріжка тягнулася не менш ніж пів кілометра. За нею Алекс побачила схожий на блакитний льодяник басейн і якийсь гостьовий будиночок чи павільйон.
Принаймні в тому, щоб відгамселити багатія, було щось новеньке.
Вона замкнула машину й поплескала її на удачу, а тоді почовгала до східного рогу стіни, радіючи, що ліхтарі розставлені досить далеко один від одного.
Наразі вона не бачила на вулиці нікого, крім худорлявої жінки, яка бігла підтюпцем із візочком для близнюків. Алекс натягнула на пальці кастет. Насправді це було чисте золото, шорстке в тих місцях, куди буцімто вплели пасма Самсонового волосся. Вона не знала, міф це чи реальність, та якщо ця штука допоможе розбивати стіни, подробиці її не цікавитимуть. «Хай ноги в ланцюгах, кулак на волі», — прошепотіла Алекс, ні до кого не звертаючись. Утім вона припускала, що звертається до Дарлінґтона. «Самсон-борець». Але хлопця не було поруч, щоб вразити його словами Мільтона.
Метал на кісточках пальців заважав зручно вхопитися, утім додаткова порція сили в руках дала змогу легко подолати стіну. Алекс однаково повагалася, перш ніж зіскочити на протилежний бік. Вона була в чорних «конверсах», і бракувало тільки зламати щиколотку й замерзнути насмерть, чекаючи, доки Доус приїде на допомогу.
Вона полічила до трьох і змусила себе стрибнути. На щастя, дерева вже почали скидати листя, тож земля була м’якою. Дівчина підтюпцем побігла до будинку паралельно під’їзній доріжці, розмірковуючи, чи не побачить блимавки або чи не почує постріли охоронців. А може, у Лінуса Райтера була зграя голодних доберманів, яких можна нацькувати на Алекс. Однак, крім її власних кроків мульчею, захеканого дихання й шелесту вітру в соснах, не було жодного звуку. Дарлінґтон посміявся б із того, як вона задихалась. «Двадцять хвилин на день на біговій доріжці, Стерн. У здоровому тілі здоровий дух».
«Ага, добре, але це ти застряг голий у позі лотоса». Алекс зупинилася, щоб відсапатися. Крізь дерева попереду вона вже бачила масивну тінь будинку, але світла не було. Може, Райтера справді нема вдома. Господи, якою приємною була ця думка. Утім… П’ять відсотків від п’ятдесяти тисяч доларів. Це більше грошей, ніж їй будь-коли доводилося мати. Ітан змусив Стерн працювати на себе, погрожуючи її матері, а вона була занадто недоумкуватою, щоб провалити перше завдання, занадто звиклою плисти за течією. А може, це було зручно. Бути жорстокою просто. Це була її рідна мова, до якої так легко повернутися, адже вона завжди крутилася на язику. До того ж Алекс не могла вдавати, що невеличкий резерв, який вона стала збирати, не став для неї такою собі гарантією, соломкою, на яку можна впасти, якщо Єль, Лета та всі їхні обіцянки полетять псу під хвіст.