Високий, стрункий, з тонкими кістками, блідою шкірою і золотистим волоссям, що торкалося плечей — таке собі рок- божество в недоречному бездоганно білому костюмі.
— Коротше, не знаю, яким ви здаєтесь, але ви надзвичайно ввічливий. Я не хочу бути тут і не хочу погрожувати вам, але це моя робота.
— Скільки ви працюєте на Ітана? — поцікавився він, виставляючи склянки, лід і бурбон.
— Не так давно.
— Отже, ідеться про гроші.
Алекс не стримала гіркого сміху.
— Так і ні. Ітан тримає мене в кулаці. Так само, як вас.
Тепер Лінус усміхнувся, його зуби виявилися ще білішими за шкіру, і Алекс ледве стрималася, щоб не позадкувати. Було щось неприродне в цьому вищирі, у восковій шкірі, у зачісці мов у принца. Дівчина запхала руки до кишень і знову засунула пальці в Самсонів кастет.
— Люба дівчинко, — сказав Райтер. — Ітан Харель ніколи не тримав і не триматиме мене в кулаці. Однак я досі намагаюся розгадати вашу загадку. Захопливо.
Алекс не знала, чи підбиває він до неї клинця, але насправді це не мало значення.
— Вам не бракує грошенят, то чому б не перевести п’ятдесятку Ітанові й не зайнятися справами, за якими заможні чоловіки марнують час у своїх маєтках спокійними вечорами щосереди. Ви могли б переставити меблі, або звільнити камердинера, або ще щось.
Райтер узяв свою склянку й влаштувався на одній зі світлих канап.
— Не дам тому тлустому мерзотникові жодної копійки. Чому б вам не переказати це Ітанові?
— Я б залюбки, проте… — Алекс здвигнула плечима.
Чоловік енергійно замугикав щось.
— Тепер усе стає цікавішим. А що ви маєте робити, якщо я не простягну вам гроші?
— Він наказав мені завдати вам болю.
— О, чудово, — озвався щиро задоволений Райтер. Він відкинувся, схрестив ноги й розкинув руки, наче вітав невидимий натовп, пропонуючи насолодитися власною щедрістю. — Запрошую вас спробувати.
Алекс іще ніколи не почувалась утомленішою. Вона не збиралася бити чоловіка, котрого не цікавив самозахист. Може, він напувався енергією із цього лайна або розпачливо мріяв про хоч якусь розвагу. А може, просто не мав причин боятися когось на кшталт неї, а його фантазія не була готова до такого завдання. Утім дівчина бачила, що він любить свій елегантний будинок, свою чарівну обстановку. І це могло стати потрібним їй важелем.
— Часу обмаль, на мене чекає гаряче побачення із Чосером.
Вона скинула з камінної полиці вазу.
Але та не розбилася.
Райтер стояв перед нею, тримаючи вазу в довгих блідих пальцях. Він рухався швидко. Занадто швидко.
— Ну-ну. — Чоловік поцокав язиком. — Я власноруч привіз її з Китаю.
— От воно що, — відповіла Алекс, задкуючи.
— У 1936 році.
Вона не вагалася. Стиснула кастет у руці й замахнулася.
21
Занадто повільно. Не зачепила нічого, крім повітря. Райтер уже стояв позаду неї, однією рукою обхопивши дівчину за тулуб, а пальці другої впивалися їй у голову.
— Немає ніякого боргу, нерозумне дитя, — промуркотів він. — Я змагання. Харель і його маленькі огидні товариші мріють про мою територію. Але чому той пацюк прислав сюди тебе, я не знаю. Подарунок? Принада? Важливе запитання: чи зможу я висмоктати тебе до останньої краплі, не зіпсувавши свій костюм. Це невеличкий виклик, який я залюбки сам собі кину.
Його зуби — його ікла — увіп’ялися дівчині в шию. Алекс закричала. Біль був гострий, наче укол голкою, а страждання після нього — несподіваним. Тепер вона знала, чому в маєтку не було привидів. Це було місце, де жила смерть.
Алекс гукнула Сіру, яка неохоче тинялася за ворітьми.
Шкільна вчителька прожогом майнула в неї — затхлий запах роздягальні, повної паперових мішечків з обідами, порохнявиста хмарка крейди й незламна воля.
«Руки вгору, роти позатуляли».
Вампір засичав і розтиснув свої лещата, спльовуючи кров. Алекс побачила, як бризки полетіли на канапу й килим.
— Попрощайтеся зі своїм костюмом.
Тепер його очі блищали, мов яскраві монетки на занадто блідому обличчі, а мокрі від її крові ікла видовжились.
— У тебе могильний присмак.
— Прекрасно.
Алекс кинулася на нього, наповнившись силою Сірої і не забувши про кастет. Завдала двох ударів і почула, як тріснула щелепа, а живіт під кулаком зім’явся. А тоді здалося, наче Лінус оговтався від шоку й знову повернув собі свою швидкість. Він прожогом кинувся геть, збільшуючи відстань між ними, і злетів, завис у повітрі й полетів перед нею, позбавлений ваги у своїх забризканих кров’ю білих шатах.