Свідомість Алекс кричала, що в ньому щось не так. Як вона могла переплутати цю істоту з людиною?
— Справжня загадка, — озвався вампір. Два удари кастетом убили б звичайну людину, але він здавався безтурботним. — Тепер я розумію, чому Ітан Харель відправив до мене худорляве дитя. Але що ти насправді таке, солоденька булочко?
«До всирачки перелякана булочка». Алекс мала лише силу привида й убогу магію, позичену (поцуплену) в Леті. А цього, вочевидь, було замало.
Невже Ітан послав її сюди на смерть? Цим можна було поперейматися пізніше. Якщо вона виживе. «Думай». Що бентежить конкретно це чудовисько? Вона помітила його стурбованість лише тоді, коли погрожувала його чарівним речам, його розкішному краму.
«Гаразд, мудаче зубатий. Побавимось».
Алекс схопила порцелянову статуетку з невисокого столика, жбурнула у французькі двері, а сама кинулася до бару. Вона не вичекала, щоб подивитися, чи заковтне Лінус наживку, просто налетіла на пляшки, розтрощивши все, що змогла, а тоді збила в алкогольну калюжу ще й свічки. Побачивши, як одна згасла, Алекс безпомічно схлипнула. Але раптом вогонь зайнявся й розквітнув граційним полум’ям, схожим на розлогу лозу. Він набирався сили, облизуючи алкоголь і ковзаючи вздовж барної стійки.
Вампір залементував. Дівчина кинулася за язики полум’я, скориставшись ними як прикриттям, відчула жар і спробувала затулити рота від диму, що вже поплив угору. Стягнула із себе гуді, скрутила в саморобний смолоскип, занурила в алкоголь — вогонь охопив річ, що скидался на кульку цукрової вати. Алекс помчала до французьких дверей, а смолоскип кинула за спину й почула свист, коли зайнялися портьєри.
Вона стрибнула у вікно, з гуркотом розбивши його, і відчула, як протинають шкіру скляні шипи. А тоді кинулася навтьоки.
Усередині буяла сила Сірої, Алекс мчала, ледве торкаючись ногами землі й не зважаючи на гілки, що шмагали по обличчю; шия в тому місці, де Райтер укусив, пульсувала. Дівчина не завдала собі клопоту вилазити на стіну. Просто витягнула перед собою руки й протаранила ворота. Вони, жалібно дзенькнувши, здалися, і Алекс помчала вулицею, намацуючи ключ від «мерседеса». Але в кишенях було порожньо. Ключ лежав у гуді. Доус її вб’є.
Алекс бігла, кеди ляпали асфальтом порожніх вулиць. Побачила світло в будинках. Може, їй закласти віраж, попросити про допомогу, спробувати знайти прихисток? Стерн пошукала силу привида, відчула, як та стрімкою течією полилася всередину, доки ноги молотили асфальт. Здавалося, наче вона майже не торкалася землі. Летіла в темряві, крізь латки світла, до міста, де рух пожвавішав, повз залізничну станцію, аж доки не вибігла на другорядну дорогу, що тягнулася паралельно до шосе. Алекс ухилилася від автівки, почула, як заверещав гудок, і раптом понеслася над водою. Річка? Море? Вона бачила запалені ліхтарі на мосту, великі будинки з власними причалами відбивалися на поверхні води. Алекс бігла повз сітчасті паркани. Пси позаду неї скавчали й брехали. Вона боялася зупинитися.
Чи може він відстежити її? Внюхати кров? Її смак йому не сподобався, це було зрозуміло принаймні після того, як вона гукнула Сіру. Алекс уже й сама не знала, де опинилася. Навіть непевна була, біжить до Нью-Гейвена чи від нього. Вона не почувалася людиною. Перетворилася на койота, лисицю, якусь дику тварину, що ночами скрадається на подвір’я. Вона й сама стала привидом, оманою, що промайнула за вікнами.
Але підступала втома. Алекс відчувала, що Сіра благає зупинитись.
Попереду дівчина побачила з’їзд із шосе й заправку посеред острівця світла. Вона пригальмувала, але не зупинилася, доки не увійшла під яскравий купол флуоресцентного сяйва. Біля колонок були запарковані автівки, на великому паркувальному майданчику зупинилося кілька вантажівок, подорожні купували щось у мінімаркеті. Алекс зупинилася перед розсувними скляними дверима й зігнулася навпіл, упершись руками в коліна й віддихуючись. Боялася, що виблює, щойно впаде рівень адреналіну в тілі. Хвилини спливали, а Стерн дивилася на дорогу й на небо. Невже Райтер справді може літати? Перетворюватися на кажана? Чи були в нього друзяки-вампіри, яких можна відправити навздогін? Чи вдалося йому загасити вогонь у розкішному маєтку? Алекс сподівалася, що не вдалося. Сподівалася, що вогонь зжере все, що він любив.
Кінець-кінцем вона відпустила вчительку, відчуваючи, як витікають останні краплі її сили. Алекс нудило, і вона почувалася втомленою. Сіла на бордюр, поклала голову на коліна й розплакалася гарячими наляканими слізьми.