Ансельм чекав за столиком на чотирьох на критій веранді, звідки відкривався краєвид на море та бухту із численними човнами, щогли яких були похилені на той чи той бік; деякі з них були названі на честь жінок, інші мали назви на кшталт «Зубна рея», «Шлюпковата дівка», «Топсель-мопсель». Чоловік закинув руки за спинку свого стільця й скидався на героя реклами дорогого годинника. За іншими столиками було людно від студентів Єлю та їхніх батьків, бізнесменів, котрі насолоджувалися довгими обідами, і кількома літніми пані в стьобаних пальтах, які гаяли час за келихом рожевого вина.
— Алекс! — озвався Ансельм, побачиши дівчину, теплим і злегка здивованим тоном, наче це не він її сюди запросив. — Сідай. — Він махнув офіціантові, котрий поклав перед нею меню. — Я вже поїв, але, прошу, вибери, що тобі хочеться.
Стерн не збиралася заперечувати проти безкоштовної їжі. Вона подумала, що напевно варто замовити щось на кшталт мідій або грильованої риби, але роки поглинання материних експериментів із цільнозерновими пророслими плодами ріжкового дерева на ціле життя залишили по собі потяг до шкідливої їжі. Вона замовила маленькі бургери й колу заради кофеїну.
— Хотілося б мені їсти так, як ти, — зізнався Ансельм, поплескавши себе по пласкому з вигляду животу. — Молодість марнується на молодих. Якби я знав, що таке середній вік, то частіше їв би смажену курку й менше ходив до залу.
— То ви середнього віку?
— Ну, мені буде… Що?
Алекс помітила, що витріщилася на нього.
— Вибачте, просто ви здавалися іншим, більш розслабленим.
— А це дивує? Віриш чи ні, я не насолоджуюся, караючи студентів.
— Доус — аспірантка.
Чоловік кинув на неї погляд.
— Думаю, ти розумієш, що я маю на увазі.
Тепер, коли призначили нового Претора, Ансельм здавався іншою людиною, позбавленою тягаря турбот і обов’язків Лети.
— Я здивована, що ви повернулися до Коннектикуту, — зізналась Алекс. — Думала, мені доведеться поїхати до Нью- Йорка.
— Зазвичай я раз чи двічі на місяць навідуюся на зустрічі в Коннектикуті. Саме тому члени правління попросили мене взятися до справи й понаглядати за подіями в Леті. А зважаючи на те, що сталося з деканом Бікменом, я подумав, що перевірка не завадить. Він був легендою. Гадаю, усі, хто його знав, неабияк схвильовані.
— А ви його знали?
Чоловік нахилив голову набік.
— Ти через це хотіла пообідати разом? Центуріон наказав тобі перевірити алібі?
— Ні, — відповіла Алекс, і це було правдою. Вона не мала жодних причин підозрювати, що Ансельм був якось пов’язаний із Марджорі Стівен чи деканом Бікменом. — Перепрошую. Після всього, що сталося минулого року… — Вона здвигнула плечима. — Старі звички.
— Розумію. Люди, котрі мали б захистити тебе, насправді не виконали своєї роботи, чи не так?
І ніколи не виконували. Утім Алекс не хотілося забагато розмірковувати про це, принаймні не за цим столом із цим незнайомцем такого сонячного дня.
— Підозрюю, що ні.
— Лета чимало просить у нас, еге ж?
Алекс кивнула. Вона почувалася знервованою, а долоні спітніли. Минулої ночі вона лежала без сну між жалюгідними жахіттями й намагалася вигадати найкращий підхід. Проте Ансельм не дав їй нагоди перейти до справи, тож вона візьме її власноруч.
— Так, — відповіла вона. — Ви бачили мою справу.
— А тепер ти в Бога за пазухою.
— Щось типу того.
— Розкажи мені про Каліфорнію.
— Там майже так, як тут, тільки вода тепліша й люди симпатичніші.
Ансельм засміявся, і дівчина відчула, що трохи розслабилась. Вона була готова до владної чоловікової поведінки, але цей тип виявився не таким аж поганим. Він, вочевидь, випив за обідом кілька келихів вина й тішився нагодою побути за межами свого кабінету. Із цим можна було працювати.
— З ким зустрічалися? — поцікавилася вона.
— З кількома друзями, що працюють зі Стемфорда. Знаєш, де старі приміщення AIG?
— Не дуже.
— І небагато втрачаєш. Хай там як, вони щось на кшталт паршивих овець у нашому бізнесі, але мені подобаються невдахи, а їм потрібна була моя порада.
— «Сховай вигнаних», — пробурмотіла дівчина.
Ансельм знову засміявся.
— Це називається протекція.
Отже, він знав цитату з Ісаї. Та якби він якось був пов’язаний з убивствами, то, напевно, не демонстрував би цього знання.